[], і [ ]: [ ] за схемою скласти речення​

Швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні вітрику. вже другий день триває переслідування, швайка поранений. от його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. та от вітрик мчить швайку до діброви, де швайка вбиває  гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. проводи козаків дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. врятуймо воронівку   грицько розповідає санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до воронівки, то була корова, що втекла. наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. тут бугай петрик з череди грицька зайшов у село та наробив переполоху. всі боялися цього бугая, тільки демно дурна сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати петрика, та дід кібчик не дозволив. грицько заспокоїв петрика, та сказав санькові, що вони візьмуть з собою демка на згарище. похід на вовкулаків демко, як завжди отримав від діда за те, що через свою силу зламав граблі і саме чухав себе нижче спини, як грицик з санькою запропонували піти вночі на вовкулаків. спочатку він вагався, аж поки не вирішив іти з довбнею — з нею нічого не страшно. вночі грицик з демком розбудили санька за прив’язаної до ноги мотузки та вирушили на згарище підстарости сідрика. біля кам’яного льоху вони побачили якусь постать та почули звуки, а коли опритомніли, то вже довбня висіла на дереві. ранком всі повернулися додому, та от попало різкою тільки демкові від діда, що той ходив на згарище. суперечка швайка приїжджає до пана кобильського канівського старости, який намагається вмовити того докладати про інших козаків, хто де полює та що здобуває, щоб потім обкласти даниною. та пилип (їм’я швайки) відмовляє та пригрожує переяславським старостою михайлом масло, якого пан кобильський боїться і зі словами «я вас не чув і ви мене не бачили» іде від пана. dovidka.biz.ua кобильський лається і кличе  тишкевича та наказує тому взяти ще п’ятьох хлопців та вбити пилипа за ослух. вночі не поспішаючи дорогою швайка чує, що хтось попереду чатує на дорозі. з розмови він розуміє, що то по його душу. хоча він може їх сам порішити та жаліє їх (вони ж однієї з ним крові, а не татари) і оминає і їде далі. пастухи грицик пас худобу не сам, а ще з трьома старими пастухами і полюбляв слухати їх розповіді. та сьогодні петрик був не в гуморі і грицик пас його поодаль. та от пастухи побачили, що пан кобильський скаче зі своїми людьми і щоб не влетіло їм від нього сховалися, а грицику наказали залишитись.

  краса природи україни - в чому вона?               для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси україни? яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?               золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.             кві як їх багато на моїй землі! вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. мені навіть здається, що слова "квітка" і "україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.              з ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями а соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови.              їна за світовими стандартами - країна не дуже велика. але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в і земель інших країн. діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. і якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу - і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.