Скласти діалог на вільну тему. 10 реплік.

У дворі зустрілись дві подруги, вони дуже любили тварин.
- привіт.
- привіт.
- як справи?
- у меня все нормально, а от бідні собаки у надому дворі...
- о боже мій, що сталося?
- бідних песиків будуть труїти!
- це жахливо... як не соромно!
- згодна, адже собаки лише беззахисні тварини, що дуже вірні людям, не дивлячись ні на що!
- якби люди були добрішими і вміли пробачати...
- але це неможливо, якби так сталось, світ став бі набагато кращим.
друзі, ці дві дівчинки мають рацію. якщо кожен, хоча б задумаеться над цим, світ стане трохи ідеальнішим!

 Мы живём на земле. «От земли человек взят, землей и кормится» — эта истина известна давно.

«Кормилицей» землю мы называем потому, что она сторицей возвращает нам засеянное в добрый час. «Поклонись матушке-землице, наградит тебя сторицей!» — мудрость эта доказана веками.

«Мать-Сыра-Земля всех кормит, всех поит, всех одевает, всех своим теплом пригревает!». За все те щедроты, которые ни земля человеку, род людской испытывает к ней сыновние чувства.

«Ничего нет для человека в жизни святее материнского чувства. Сын родной земли — живущий-кормящийся ее щедротами, русский народ-пахарь, дышащий одним дыханием с природою, исполнен к Матери-Сырой-Земле истинно сыновней любви и почтительности».

«А людям всем нужна еда,

Не получить её, конечно,

Без кропотливого труда.

Трудиться надо на земле,

Она — кормилица тебе!»

(Автор стиха: Ирис Ревю)

Не может человек жить без пищи. Просто пропадёт. А кормит человека земля. Но семя, кинутое в землю, без хорошего присмотра, без вложенного труда, и доброго слова не даст хорошего урожая. На земле-то работает Человек. Простой люд пашет, сеет, боронует. Из поколения в поколение передаются навыки, опыт. Каждый сторожил знает немало премудростей по возделыванию земли. «Земля – кормилица, а и то сама пить-есть просит». Немало сложено в народе пословиц-поговорок, стишков-закличек про родную землю – кормилицу людей.

«Больше землю удобряй – выше будет урожай».

«Что посеешь, то и пожнешь».

«Хорошо трудится – хлеб уродится».

«Землю вскачь не пашут».

«Гой, земля сырая,

Землица дорогая,

Матерь нам родная!

Всех нас породила,

Воспоила, воскормила

И угодьем наделила;

Ради нас, своих детей,

Водой чистой напоила

И злак всякий народила»…

Вот и вывод напрашивается: «Земля – тарелка: что положишь, то и возьмёшь».

Для пташки кожна мандрівка на чужину - це нелегка справа. Але іноді розлучитися з домівкою змушує люта та холодна зима. Сподіваючись на швидке повернення і лекгий політ, кожної осені птахи відлітають у вирій. Їх тужливе прощання з Батьківщиною не залишає байдужим жодне серце... 
Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.