Іть написати діалог між двома людьми про вчинок людини

Привіт. як справи?
привіт, та не дуже. ще й досі не можу оговтатися після вчорашнього
 а що сталося?
уявляєш, я ішла до магазино по хліб , там я зустріла собачку, яка очина просила у кожного хоч якусь їжу. проте ніхто не давав.мені стало шкода її. я вирішила, що на здачу яка залишиться я куплю їй смачненьке. але як я виходила з магазину, я побачила таку картину: собака підбігла до якогось чоловіка аби він дав їй щось. проте він тільки відштовхнув її ногою і навіть не подивився на неї.
 і що далі?
я купила їй корм і дала їй. тепер кожен раз коли я ходжу в магазин я беру з собою смачненьке аби тільки собачка не залишалася голодною
ти поступаєш дуже гарно! мужя побачити її, я також годуватиму

ВпівДнями з сестрою розговорилися й вона розказала історію знайомих: немає нічого страшнішого, ніж коли через хату чи клапоть землі розриваються зв’язки, брати й сестри втрачають один одного, навіть не вітаються...
Я знаю такі приклади, вони, на жаль, непоодинокі. Двоє братів із моїх далеких прия­телів не розмовляли через дідівсь­ку хату 20 років. Ви тільки уявіть собі – цілих два десятки! Двадцять весен, літ і зим, які не проживеш заново!
Хтось скаже – та що вони втратили? Що втратили? Безмірно, безмежно, незрівнянно багато! Хіба можна перерахувати те, що вони пропустили за два десятки літ? Брати втратили щемливі звістки про народження нового сонечка, кожен у своїй родині. Вони втратили веселі й галасливі святкування днів народжень, коли вся родина, втомлена чаркою-другою та доброю гостиною, сидить за столом і згадує сімейні байки – в такі хвилини і молодь замовкає, захоплено слухаючи старших. Вони не мали веселих коляд та великодніх змагань за кращу випічку – і коли в одній родині пасочки порепали, господиня з другої щиро віддає свою найвдалішу братовій, щоб теж мала радість… Вони загубили підтримку в недобру днину, пораду в складній ситуа­ції, виручку, а найголовніше – братське щире порозуміння за будь-яких обставин. І навіть над могилами рідних, яких проводжали в останню путь, не могли підтримати один одного, щиро пошкодувати за втратою, бо треба думати, як би на поминках не сісти поряд…  
Таке буває не лише через май­но. Родини втрачають зв’яз­ки через банальні заздрощі, через «дурні голови» когось із половинки в сім’ї (коли людину повністю «відбиває» від її коріння), через наклепи, через,  через... Причин – мільйон, суть в однім – життя йде, як писала Ліна Костенко, і все без коректур, а при цьому всі ми дружно забуваємо, що «єдиний, хто не  втомлюється, – час.  А  ми  живі,  нам треба поспішати».  
Поспішати? Так! Бо 8 липня в Україні – День родини. Нове свято, якому всього два роки в українській історії, але тисячоліття в пам’яті нашої нації. Споконвіку ми були сильними завдяки родині, підтримці, витримці й порозумінню. То чи можна зараз через черепки й каміння їх втрачати? Тому – поспішати, бодай привітати братів і сестер зі святом, приїхати до батьків, нагадати двоюрідним про себе й просто побажати сонячного мирного неба. Бо хто знає, які коники завтра викине життя, і чи не доведеться нам шкодувати за тим, що втрачене?

   Завдання: У формі невеликого оповідання розкрийте зміст прислів'я "До свого роду хоч і через воду".

   Кожен з нас шанує свій рід, зберігає пам'ять про предків, пишається батьками. Родина - найдорожче, що ми маємо. Саме у родині нас цінують просто за те, що ми є. А ми радіємо тим, хто поруч з нами.

   "До свого роду хоч і через воду", - говорить народне прислів'я. І з цим важко не погодитись. За свою родину, за її щастя та добробут можна пройти найтяжчі випробовування, серед яких можуть бути і вогонь, і вода.  До рідних можна дібратись попри будь-які труднощі та перепони.