Напишіть твір-мініатюру за поданим початком. дайде назву. раптом біля своїх нвг я побачив пухнасту смугасту грудочку. я простягла до неї руку і тут же інстиктивно відсмикнула: грудочка надулася, широко відкрила рота й зашипіла. це було дитинча якогось птаха. чомусь воно не спурхнуло від моєї простягнутої руки. мабуть, пташеня було поранене або хворе? хоч би як там не було,

Я вирішила йому до То було дитинча ластівки, воно впало з гнізда, і поранило своє крило. Меня було його так шкода, що я його взяла до себе додому. Мама не заперечувала, а навпаки, підтримала мене! Я за ним слідкувала день у день, і нарешті він зміг стати на свої тонісінькі ніжки. На наступний день він міг ходити. Так минуло декілька місяців, і моє пташеня могло вилітити у небо.Я буду його чекати, і сподіватись, що він повернеться.

1.  Ради депутатів всіх рівнів є виборними органами влади.     В наш виборчий округ входять чотири райони міста. 2. Одна ділянка була виділена під посадку помідорів.     Виборча дільниця була розташована у школі. 3.  Учні внесли свій особистий вклад в прибирання території.     Весь особовий склад військової частини вишикувався на площі. 4. Абонент не може прийняти ваш дзвінок.    Для відвідування басейну я купив місячний абонемент. 5. Ефект від впровадження нових технологій пока не оцінений.    Підсудний в момент скоєння злочину був у стані афекту. 6. Історична місія діалектичного матеріалізму полягає в розвитку суспільних наук.    Я почув добре меня знайому діалектну вимову мого товариша. 7. Я думаю, що запропонований план цілком реальний.    На полотні художника досить реалістично відтворенні події цієї битви. 8. Мій настрій перед екзаменом був досить оптимістичним.    В оранжереї створені оптимальні умови для квітів.

« Родину, как и родителей, не выбирают, она дается нам
вместе с рождением и впитывается с детством. Для каждого
из нас это центр Земли, независимо от того, большой
ли это город, или маленький поселок где-нибудь в тундре. С годами,
становясь взрослей и обживая свою судьбу, мы присоединяем к
этому центру все новые и новые края, можем сменить место жительства и переехать в провинцию, как ни парадоксально, «провинцией» в этом случае оказаться и большой город, но
центр по-прежнему там, на нашей малой родине. Ее сменить нельзя.
Малая родина дает нам гораздо больше, чем мы в состоянии
осознать. Человеческие наши качества, вынесенные из детства и
юности, надо делить пополам: половина от родителей и половина от
взрастившей нас земли. Она исправить ошибки родительского воспитания. Первые и самые прочные представления о добре и зле, о красоте и уродстве мы выносим из нее... Природа родного края отчеканивается в наших душах навечно. Я, например, когда я испытываю нечто вроде молитвы, то вижу себя на берегу старой Ангары, которой теперь нет, возле моей родной Аталанки, острова напротив и заходящее за другой берег солнце. Немало в жизни повидал я великих красот, рукотворных и нерукотворных, но умирать буду с этой картиной, дороже и ближе которой для меня ничего нет. Я верю, что и в моем писательском деле она сыграла не
последнюю роль... Художником человек становится тогда, когда
свои собственные чувства он соединяет с общим народным и природным чувствилищем, в которые я верю не меньше, чем в совесть и истину... Я это еще и к тому говорю, что разрушенная отнюдь не сыновьим хозяйничаньем родина приводит и к духовному и к физическому разрушению человека. Это вещи одного порядка.»