Переказ "острів що пливе у вічність"()

Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мек­ку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну Хортицю. Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна. Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів. Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За пере­казом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав. На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну. Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під ду­бом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води. Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.

- Ну як жити в цьому світі, якщо в ньому так багато зла?

- Щось порадити, звичайно, дуже важко. Але можу сказати, що тут потрібна деяка мудрість.

- Так де ж її взяти?

- Дещо можна почерпнути від великих мудреців.

- Наприклад, у кого?

- Наприклад, у Конфуція.

- О, я про нього чув. І що він казав з цього приводу?

- Здається, він вчив, що на добро треба відповідати добром, але на зло добром відповідати не треба.

- Так чим же?

- На зло треба відповідати справедливістю. А ставитися до злих людей треба з добром та повагою.

- Це ж чому?

- Звичайно, не тому, що вони достойні люди, а тому, що ти достойна і хороша людина.

- Ну так, це велика мудрість. Треба над цим добре подумати.

- Подумай, буде корисно.

Я не знаю украинский так что сори

Объяснение:

-Привет, Маша! Как там у тебя,всё учишься?

-Да...  Света, знаешь,я последнее время философствую.

- Это как? О чем же ты философствуешь?

- О добре...и зле. Например,; как ты думаешь, чего на свете больше: добра или зла?

- Ну, даже не знаю... Зла наверное.

- Почему? Основания есть? И вообще,что такое зло?

- Зло? Это когда плохо... Люди причиняют вред друг другу...Животным там,растениям... Природу загрязняют

-Вот-вот! Об этом я и говорю! Современные дети считают,что быть злым - хорошо.

-С чего ты так решила?

- Ну.. Захожу я, значит,в чат. И у всех ники вроде " зая,но злая", " маленькое зло", "Злюка", и т.п.

- Хм,ты права  В мире должно быть больше добра, больше добрых людей.  

- Ну хоть ты-то понимаешь! Остальные плевали на мою философию.

- Что ж,пойду философствовать над этим... Мысль распространять,что ли...

-Пока, удачи тебе, Свет.