Відредагуйте речення: він самий кращий мій товариш по школі

Він мій найкращий  товариш у школі

Увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. Чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на дум­ку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. А коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягу­ватися до берегів і обстрілювати ворожі мури. Канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § Каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вул­кана, де скипає й клекоче розтоплена лава. Цитадель не здавалася. Усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. Доводилося розпочати справжній бій і облогу. Сагайдачний за­лишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, Каффу не можна вважати взятою. Козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс Каффу. Певно, фундамент підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два                                                                            широких отвори. З переможним ревом кинулися в них козаки. А з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. Розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади. Тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, під­котив туди барило пороху й підпалив. Це вирішило кінець бою. З подвоєною силою кинулися козаки в напад. Здригнулися яни­чари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цита­дель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.  

Був собі малесенький пролісок. Узимку він спав у мерзлій землі. Йому було холодно. Снилась проліскові весна.

Одного разу припекло сонечко. Земля відтанула. Пролісок відчув тепло і поліз крізь товщу торішнього листя, крізь сніг і льодову кору. Потім він потягнувся, розправив зелені ручки і подумав: «Це вже мабуть, весна прийшла!»

Він зовсім виліз на поверхню і розкрив свої блакитні очі. Усміхнувся і сказав:

— Добридень, Веснонько!

Йому відповів легенький вітерець:

— Привіт, привіт, Проліску!

Злегка гойднув квіточку і полетів далі. На ніжну голівку з кущика злетіла крапля прохолодної свіжої води.

— Ой, що це? — скрикнув пролісок і радісно засміявся. Ніби у відповідь залунала дзвінка, весела пісенька синички Зіньки, яка сиділа над ним на кущику.

— То весна, проліску, весна!