Текст розповідь про ярослава мудрого

Київський князь Ярослав Володимирович отримав прізвисько "Мудрий" тому, що під час його правління Київська Русь стала могутньою державою, з якою рахувалися впливові на той час держави Европи. Ярослав Мудрий народився  до у 980 році; його батьком був князь Володимир Святославич з династії Рюриковичів, а матір'ю - полоцька княжна Рогнеда.

Київським Великим князем Ярослав Мудрий став в 1019 році після запеклої междоусобної боротьби. Ярослав Володимирович прагнув об’єднати всі землі Русі під своєю владою, тому багато воював та заключав згоди з іншими князями. В 1036 році Ярослав став єдиним володарем Київської Русі, крім  князівства Полоцького, де князював його брат Ізяслав.

За часів правління Ярослава Мудрого було засновано багато міст. Деякі з них було названо на його честь: Ярославль на Волзі та Ярославль на річці Сян, що зараз називається Ярослав і знаходиться у Польщі. Християнське ім'я Ярослава Мудрого було Юрій (Георгій), тому місто Юр’їв неподалік від Чудського озера, яке зараз називається Тарту, та місто Гюргів (нині — Біла Церква), засновані Ярославом, теж були названі на його честь. 

При Ярославі Мудрому була написана збірка законів "Правда Ярослава", що діяла на території Київської Русі. Її доповнений варіант відомий нам як "Руська Правда". За часів його правління було серед іншого збудовано Софійський собор і створено бібліотеку Софійського собору. 

Ярослав укріплював південний кордон Русі, щоб убезпечити державу проти кочовиків. Ярослав остаточно позбавив Київ від загрози нападів племін печенігів. 

Дружиною Ярослава була шведська принцеса Інгігерда, яка потім заснувала у Києві перший жіночий монастир. Десять його дітей були одружені з монархами або родичами монархів інших держав, що зміцнило статус Русі на міжнародній арені.

Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю. 

Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя. 

З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше. 

Твiр-опис природи. Зимовий ранок

Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.

Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахiв!

Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi.

Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!

Зима — це забуття у природи. Це — м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсниц гаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.

Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо вкрита нiжною пухкою ковдрою.

Зима — це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них — i вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить — ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як приємно дарувати людям радiсть.

Це проста iстина, але в нiй — увесь сенс життя!