Вяких словах основа закінчуеться на мякий приголосний- смачний, круглий, сусідній, фіолетовий, вечірне, ясний , рання, заднє, вузьке, осінній

сусідній , вечірнє , рання , заднє ,осінній.

соседней -   н - мяг.,согл.

вечернее -   н -

ранняя - н

заднее - н

осенний - н

  основа - это часть слова без окончания.

особисто для мене, доброзичливість - повсякденна справа і я не вбачаю у ній нічого складного. та є такі люди, що лише у певному суспільстві стають доброзичливими, і при цьому багато зусиль. іноді я замислююся над тим, що це за тип людей. якщо ти з малечку любиш   поважаєш людей, то своє ставлення до них проявляєш тільки у теплих відносинах, і важливим інструментом тут слугує доброзичливість. та напевно є люди, що відштовхують від себе суспільство, через різні причини - можливо, хтось не вгодив чи образа затаїлася на серці. через, здавалося, такі різні дрібнички ці люди замикаються у собі і не хочуть ділитися своїм добром з іншими. для них доброзичливість стає чимось неосяжним і далеким. я зовсім не розумію таких людей, і вірю, що цу нашому суспільстві їх небагато.

    що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої

    ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування.

-так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час.

-та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.