Розповидь про себе про мову про те як люблю свою краину

Українська мова – це душа народу,А український народ без мови не народ.                               (В.Сосюра). Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це мова…Рідна українська мова! “          В ній мудрість і пам’ять тисячоліть. У ній щирість, радощі й печаль народу, його труд  і піт, кров і сміх. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна. Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є  мова. І той, хто не знає української мови або цурається її, прирікає себе на злиденність душі. У всі віки, у всі часи, на всіх перехрестях історії українська мова була тим скарбом народу, який нічим не можна замінити. Українська мова – це серце нації, а нація має своє обличчя, свій характер,свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє.      Україна та її культура радіють своєму відродженню. Тисячі українців пройшли через сталінські репресії, а особливо каральний меч тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції – поетах і письменниках, вчених та і простого люду. Їх переслідували за вільнодумство й любов до рідної землі і  коханої української мови. Серед тих хто віддав своє життя за незалежність України, за рідну українську мову був і Василь Стус. В ім’я майбутньої України і вільного розвитку її мови терпіли знущання і стратили життя “на соловках, магаданах, у сибірах” багато наших співвітчизників, наших українських  людей …Ці люди були патріотами своєї землі, народу, захисниками української мови – М.Семенко, М.Зеров, Є.Плужник, М.Куліш, В.Підмогильний та багато інших…     Своїм ідеям, релігії, яку обрали, вони служили до кінця.  Дуже прикро стає, коли доводиться бачити зневажливе ставлення до рідної української мови.  Серед людей панує збіднений жаргон російської мови, часто чується лайка, а це є одним із свідчень  духовної кризи суспільства. Проте душа щемить і боляче від того, що зневажають українську мову ті покручі, що говорять “суржиком”, кому байдужий статус української мови, хто ладен забути своє рідне у бездумній гонитві за західним зразком: “Хай хоч гірше – аби інше”.     Незнання історії України, народних традицій і обрядів, погане або ніяке володіння українською мовою – ось те підґрунтя, на якому проростають паростки національного нігілізму. І сьогодні багато хто з пересічних громадян (та і серед високих посадовців) на догоду чиновникам різного рангу, заради власного благополуччя поспішили зрадити Україну, рідне слово, українську мову, свою людську гідність, слухняно виконуючи вказівки та сценарій кремля…     Тому ми надто завинили перед українською мовою, нам треба, “як парость виноградної лози”, її шанувати. Думаю ще не пізно попросити  пробачення у української мови. Вона як мати, простить своїх “заблуканих ” дітей.      У всіх цивілізованих країнах державну мову  шанують, поважають і всіляко сприяють її розвитку! А що можемо ми, українці, зробити для того, щоб наша українська мова стала такою ж шанованою, як інші державні мови в більшості країн світу?     Гадаю, насамперед слід українську мову захищати від ерозії, а духовну культуру людини – від обміління. Захищаючи сьогодні українську мову, ми беремо під захист свободу думки, вільний доступ до живої скарбниці нашої пам’яті. Дбати про українську державну мову – це справа совісті сучасної людини. І доти, доки ми зневажатимемо себе(бо зневага до своєї державної мови – це зневага до себе), доти в нас житиме психологія не господаря, а наймита і принцип “моя хата скраю – нічого не знаю”, годі сподіватися, що відбудуться зміни на краще.      Якби нас усіх навчили вклонятися рідному порогові, рідній українській мові, бути щирим у ставленні до своїх друзів, чуйними до болю і страждань інших, може, тоді не втратили б ми зібраної нашими пращурами духовної спадщини і були б  добрішими та милосерднішими.     Я вірю, що настане час, коли ми нарешті зрозуміємо, що живемо на величній землі – Україні, і на ній має зацвісти рідна мова – українська. Попри всі випробування і труднощі ми вистоїмо, бо ми  - український  народ.                     Коли забув ти рідну українську мову,           Яка б та мова не була –           Ти втратив корінь і основу,            Ти обчухрав себе дотла.                          (Д.Білоус).

тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.

по-перше, людина може вчитися чого завгодно. протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. або міняти на куртках блискавки. або ж глядіти за малою дитиною. ці вміння найчастіше не вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.

по-друге, існує ще одна народна мудрість. вона звучить так: «уміти – за плечима не носити». тобто знання та вміння завжди людині корисні. навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. вони все одно ще стануть у пригоді в житті.

прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати тараса шевченка. він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…

такою ж особистістю була відома українська письменниця марко вовчок. вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. марко вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. це давало їй багато цінної інформації. свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.

отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. я повністю підтримую цю думку.

Росте в лісах, болотах, на деревах і луках. Найбільш часто зустрічається в тропіках (до речі, тільки вони прижилися в домашніх умовах). Є спеціальні види, які витримують морози. Часто їх вирощують на галявинах біля будинку. Будова папороті: складається з коренів і вайей (таку назву отримали їх перисті і вигнуті листя). Більшість видів володіють перисто-розсіченими листками. Але, зустрічаються і види, з цільними листовими пластинами, що відрізняються між собою розмірами і формою. Має цікаву особливість: при тому, що папороть дуже стійка в природі, на жаль, в домашніх умовах не завжди приживеться, навіть якщо створити їй спеціальні умови і правильно доглядати.