Скласти діалог між мамою та сином, її син збираться на день народження до друга подарунок , друзі, о 3 годині, будь-ласка

-Мама, щоби мені подарувата Федьку?
-А коли в нього день народження?
-Сьогодні на 3 години, в нього вдома.
-Можеш подарувати відеогру, або диск із цікавим фільмом.
-А що я вдягну?
- Де буде відбуватися свято?
-У нього вдома.
- Ну вдягни тоді спортивний костюм...
-Добре, я пішов.
-Весело провести час!
-Дякую!

З країв даху опустили свої вуса-щупальця потворні дельфіни; їх хвости, здійняті вгору, чітко видно на тлі неба. Спинс дельфінів осідлали оголені жіночі фігури з тризубами в руках, а вздовж карнизів розсілися велетенські жаби. З колон бадьоро виповзають ящірки, морди носорогів дивляться з капітелей, а зі стін під вікнами висунулися голови слонів. Ні, це не нічний кошмар, і не опис картин сюрреалістів. Це – легендарний «Будинок з химерами». Єдиний у своєму роді, незвичайний, дивний, фантастичний і оповитий легендами.Чого тільки вам не розкажуть кияни про цей шедевр архітектури! І те, що Владислав Городецький побудував його на згадку про потонулу дочку (нібито тому й русалки з дельфінами оселилися на даху будинку), і те, що архітектор уклав парі, що зможе побудувати будинок на ділянці, непридатній для забудови через надто крутий схил. Існує й більш прагматична версія: нібито будинок – це грандіозна реклама нового на той час матеріалу – цементу. Адже вся обробка будинку виконана саме з нього. А власник одного з перших у Києві цементних заводів навіть безкоштовно постачав цемент на будівництво.Після революції будинок націоналізували. Там у різний час розташовувалися і штаб військово-трудової дружини, і Ветеринарне управління, і комунальні квартири, і поліклініка. А після реконструкції – з 2004 р. – унікальна будівля стала Малою резиденцією прийомів Президента України. Неможливо пройти повз, не затримавши погляд на дивовижно прекрасному будинку – творінню неабиякої фантазії любителя сафарі, парі та міфології. І, хто знає, можливо, коли на Київ спускається ніч, загадкові химери розправляють свої затерплі крила і злітають у небо, кружляючи понад містом і лякаючи випадкових перехожих. А з першими променями вранішнього сонця знову встромлюють свої пазуристі лапи в бетонні стіни фантастичного будинку.

     У нас була прекрасна, благородна ідея - провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у Васюківці! Станція "Клуня" - станція "Крива груша". Три копійки в один кінець. Родичі - безплатно. З учительки арифметики - п'ять копійок.
     Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом - непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти - дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і...
     Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна... Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?

(Всеволод Нестайко. "Тореадори з Васюківки")