Пригадайте й запишіть українські народні прислів’я, які є односкладними реченнями. назвіть тип цих речень. ответ

Вік живи- вік учись. узагальнено- особове.
сто разів відмір, а один раз відріж. уз-особове

Родной язык для человека неразрывно связан с его семьей,нацией, корнями. Согласно одной из концепций (Д. С. Ушаков, В. И. Беликов и Л. П. Крысин, Д. Кристал), родной язык — это язык, который человек усваивает с раннего детства без специального обучения, находясь в соответствующей языковой среде. Таким образом, потеря родного языка означает утрату части личной истории человека, лишает его возможности общаться с родными людьми. Поэтому, можно говорить что потеря  одного языка равносильна одиночеству человека.

Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна на мова, - народу нема більше! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.