Склади казку про лісову школу(письмовона малюнку зображена сова-вчитель з указкою, за партою сидять лисичка з зайчиком.здалеку добігає ведмедик з

    пропоную скласти таку казку про лісову школу:     настав понеділок. всі дітлахи лісу спішать до школи. ось пролунав дзвоник. вчителька сова вже чекає своїх учнів. лисичка з зайчиком вже на місці. лише ведмедика немає. вчителька вирішує почекати і бачить, що здалеку забігає ведмедик. вчителька питає:     - ведмедику, чому ти знову запізнився? зараз же не зима, ще рано в сплячку впадати!     - вибачте, будь ласка. просто я забув взяти з собою сніданок. а матуся вчора як раз зібрала для мене горщик з медом.     - сідай за парту та більше ніколи не запізнюйся!     ведмедик сів за парту, а вчителька почала урок української мови. ведмедику було соромно, що він запізнився. тому відтоді він весь час приходив на уроки вчасно.

  не встигло закінчитися літо, як настала золота осінь. важко повірити, але вже закінчується перший осінній місяць-вересень. він є найтеплішим з усіх осінніх місяців. на вулиці зустрічається бабине літо. останні дні тепла от-от минуть. не світитиме так яскраво сонечко, не нагріватиме землю.   після нещадних вітрів опало пожовкле листя з дерев, земля вкрилася золотою скатертиною. з кожним днем стає все холодніше. у парках часто зустрічаються білочки, які намагаються щонайшвидше запастися усім необхідним до зими. відлітають у вирій птахи.   ось оглянешся навколо, і розумієш - настали останні вересневі дні

Вначале октября едва заметной лесной тропинке, которая извивалась между древних дубов, шла девочка лет тринадцати. на ней была клетчатая новенькая кофточка, синяя юбка и белая косынка, как терн-цвет. и эта платочек резко оттеняла черные брови девочки, ее загорелое лицо и светлые глаза. такие светлые и зеленые, что в темноте они, , мигают, как светлячки, ее круглое нежное подбородок походило на яблоко, а прижженными солнцем вздернутый нос похож на желтую лесную грушу, которая остыла против солнца аж на самой верхушке дерева.девочка несла книги и тетради. она возвращалась домой из школы, шла она легким бесшумным шагом, как плыла над тропой, и только иногда под ее ботинками, обутыми на босу ногу, тихо хрускалы сухая веточка или желудь. тропа неожиданно повернула направо, минуя крутую гору. и тогда стало слышно, как весело вызванивает в тишине вода. прозрачный ручей пересекал дорогу, и через него был перекинут кладку из сухой древесины. девочка села над ручьем, положила у себя книги и начала задумчиво болтаться в воде руками. руки девочки были шершавые, как дубовая кора, загорелые и поцарапанные. платок у нее сдвинулась в сторону, и из-под нее выбилась облачко льняного волос, белого и легкого, как пух, - подует ветерок, так оно и разлетится вокруг. и теперь девочка стала удивительно похожей на одуванчик. в школе подружки так и звали ее всегда: ульянка-одуванчик.