Іть мені будь ласко скласти твір на тему "справжнє свято -це лад у душі"

Життя - це шлях... Шлях людини, по якому, безперервно ідучи, вона зазнає і чимало радостей, і чимало труднощів. Істину говорить народна мудрість: «Життя прожити - не поле перейти».Але перейти це поле можна по-різному. Звичайно, кожен із нас мріє прожити власне життя якнайкраще: здобути гарну освіту, працювати на улюбленій роботі, мати міцну сім'ю та підтримку вірних друзів. Та, щоб досягти цього, людина насамперед має навчитися жити в гармонії з собою. Не можна по-справжньому збагнути сутність усього живого на Землі, не розібравшись як слід у своєму власному Я. Адже людина - це вже маленький Всесвіт, Всесвіт зі своїми законами, правилами і принципами.Тож намагаймося жити за цими законами та правилами, адже людина, не дивлячись на те, що вважається суспільною істотою, справжнього людського щастя може досягти, лише живучи в гармонії з собою.

Ступені порівняння:

Мілий - міліший - найміліший

Чорний - чорніший - найчорніший

Дужий - дужчий - найдужчий

Жорстокий - жорстокіший - найжорстокіший

Густий - густіший - найгустіший

Холодний - холодніший - найхолодніший

Відомий - відоміший - найвідоміший

Зручний - зручніший - найзручніший

Гіркий - гіркіший - найгіркіший

Чіткий - чіткіший - найчіткіший

Рідкий - рідший - найрідший

Великий - більший - найбільший

Солодкий - солодший - наймолодший

Далекий - дальший - найдальший

Спокійний - спокійніший - найспокійніший

Короткий - коротший - найкоротший

Мудрий - мудріший - наймудріший

Дзвінкий - дзвінкіший - найдзвінкіший

Тяжкий - тяжчий - найтяжчий

Тихий - тихіший - найтихіший

Глибокий - глибший - найглибший

Старий - старіший - найстаріший

Красивий - красивіший - найкрасивіший

Широкий - ширший - найширший

Здоровий - здоровіший - найздоровіший.

АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...