Твір на тему що означає знайти своє покдикання

Всі ми в світі живемо для того, щоб здійснити якусь кінцеву мету. Весь наш життєвий шлях – це довга й терниста дорога, котра врешті-решт повинна колись до цієї мети привести. Наше існування не позбавлене сенсу, і цей сенс полягає в тому, щоб знайти своє місце в світі, знайти себе та зрозуміти, що ж нам написано долею.Але досягнути такої цілі ой як непросто. Складно знайти відповідь на запитання, котре несе в собі глобальний зміст. Та й чи часто взагалі людина задумується над тим, де її місце в цьому великому й загадковому світі? За всіма буденними клопотами ця думка може загубитися надовго, можливо, і назавжди. А чи може бути щасливим людське життя, котре не має мети?Проте як же знайти ту нитку, яка приведе тебе куди слід, як виділити її з-поміж сотень інших, хибних шляхів? Відповідь досить проста – слід іти за покликом серця. Серце приведе туди, куди не доведе жоден інший поводир. Надійнішого провідника й порадника людині не знайти. І хоч яким б важким не здавався той шлях, слід завжди йти вперед – бо ж яким солодким буде досягнення цілі.Знайти себе – це знайти працю за покликанням, друзів по душі, робити те, від чого душа співатиме, в чому серце знайде спокій і втіху. Щоб дійсно зрозуміти, до чого лежить душа, варто спробувати. Саме метод спроб та помилок може дати найкращі підказки та найближче підвести до того, що людина так довго шукає, й нарешті відкрити для себе те щось, у пошуках чого так довго блукало серце й куди тягнулася душа.Найголовнішого ж очима не побачити. Можна побачити тільки серцем. І відчути – тільки серцем. Серцю лише відкриті істини, у вічних пошуках яких перебуває тіло.А коли вже ступиш на цей вірний шлях – ніщо не змусить звернути зі шляху людину, котра йде за покликом серця. Завжди слід рухатись тільки вперед, не озираючись, не шкодуючи про те, що відійшло в минуле. Слід шукати орієнтири там, де нас чекає краще – в великому і світлому нашому майбутньому, котре творити будемо ми самі – люди, які прожили життя, йдучи за зовом серця, люди, котрі, пройшовши тернистий шлях, знайшли себе і своє місце в новому світі. Бо, як говорить давня мудрість, знаходить тільки той, хто шукає…

З однорідними членами речення:
Київ, Черкаси, Запоріжжя, Херсон розташовані на берегах Дніпра. 
Цього літа ми мандрували в Карпатах, а не дивились на ці чудові гори по телевізору.
Улітку ми відвідали і Феодосію, і Ялту, і Судак.
Речення з звертанням:
Доброго ранку, матінко!
Ой не ходи , Грицю, та на вечорниці.
Ой матінко, люба моя, чому ти плачеш?
Речення з вставними словами:
Тільки в середині червня роботи, нарешті, були завершені.
Осінь, на диво, виявилась теплою.
Кожному, звичайно, приємно, коли в кімнаті стоять квіти.

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.