Твір мініатюра на тему краса українського слова !

Мова — одне із чудес, за до якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію... 
Мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той усихає від спраги. 
Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо Поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. 
Наша рідна мова — запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів. 
Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова. 
А яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. Яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо. 
Вони не можуть не вплинути на людські почуття. Скажімо, картина дощу з повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького: «Море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі. Берег закутався в туман та в дощ. Сонце зійшло за хмари. Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, і море. На морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір.» Або ранок у лісі з казки «Хо» М. Коцюбинського: «Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травичці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами...» 
Характерною особливістю пейзажів «Дощ» та «Ранок у лісі» є багатство тропів, які впливають на почуття людини. 
Отже, українська мова — дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов'їну мову! І нам — тим, хто живе нині на прадавній матінці-землі, треба багато зробити, щоб усі зросійщені українці зрозуміли велич та красу своєї мови. 

Народ існує, поки існує мова

Кожна країна має свої географічні кордони, прапор, грошову одиницю, гімн. Ні у кого не виникає сумнівів, що гімн має виконуватися державною мовою, мовою, якою спілкується населення тієї чи іншої країни. Кожна держава відокремлюється від іншої не тільки територією, але й мовою. Мова – це здобуття народу, в ній зберігається культурна спадщина пращурів, традиції та звичаї, побут, сучасне та минуле. Мова формується на протязі багатьох років, як і суспільство, вона розвивається, змінюється під впливом науково-технічного прогресу, політичних та економічних процесів. Мова це найголовніше і найбагатше джерело національної духовності. Через мову наступним поколінням передаються духовні цінності і досвід.

У кожної країни своя мова, і поки існує мова, існує і народ.

Бути свободним – це розуміти свободу. А потім діяти. Свобода – це здатність людини чинити у відповідності до власних бажань, інтересів, цілей на основі знання про об’єктивну дійсність. Свобода – це можливість вибору варіантів подій. Відсутність вибору дорівнює відсутності свободи.

Найбільшої свободи людина досягає, коли свобода є вибір самого себе, що по суті, покладає на саму особистість відповідальність за своє життя і за те, що відбувається в світі. Саме тому так важливе ставлення особистості, оцінки того, що відбувається навколо. Саме тому свобода є фундаментальною характеристикою людського життя. Медард Босс (фахівець з психології) вказує, що свобода це не те, що людям належить, це є те, ким (чим) ці люди є. Поняття свободи пов’язано з поняттями необхідності, залежності-незалежності, відповідальності. Людина – це не інструмент природи. Людина володіє свободою вибору і одноосібно несе відповідальність за те, що з нею відбувається. Люди вільні обирати будь-яке життя, а наші реалії (буття) – це ставлення до того, що відбувається. Тому мало говорити правильні речі, треба правильно діяти. «Я вільний» означає «Я відповідальний за власне буття» (Еріх Фромм). До речі, одно з версій походження слова свобода йде до давньоіндійських слів «svo» — свій и «poti» — хазяїн.