1як поет в поезії думи мої підкреслює важливість своїх творів 2 чому вірш минають ночі належить до філософської лірики 3 як поет осмислює призначення людини в житті в поезії минають ночі 4 чому поет називає україну славною 5 яким настроєм пройнята поезія три шляхи , чому по тарасу шевченку побистрее

1) "Дума" у цьому контексті тлумачиться вже не тільки як жанр чи слово, а як символ безсмертя української нації.
2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя.
3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе. 
4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..."
5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж.Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.

Михайлик – головний герой твору «Гуси-лебеді летять». Цей твір було написано Михайлом Стельмахом. Насправді, сам Михайло Стельмах і описував власне дитинство в цьому творі. Саме він і є маленьким Михайликом. Саме з цієї причини автору можна довіряти – він напевно правильно описав своє сприйняття дорослого світу, а також ті почуття, які він відчував під час свого дитинства. Я можу сказати з упевненістю, що, незважаючи на всі труднощі і проблеми Михайлика, його дитинство було приємним часом, багато в чому тому, як він сприймав світ дорослих, з якими він жив і спілкувався протягом усього цього часу.
За час прочитання повісті у читача є можливість познайомитися з різними людьми, які оточували Михайлика. Зокрема, ми можемо дізнатися його матір і батька, а також бабусю і дідуся. Втім, про кого б конкретно з його родичів не йшла мова, в кожному випадку цілком розумно зробити висновок, що Михайлик сприймав світ дорослих як дуже добре місце для життя. Так, він був позбавлений багатьох радощів життя, наприклад, ковзанів, і йому було потрібно якось виходити з цієї ситуації, застосовувати свою кмітливість. Нерідко після цього батьки карали Михайлика. Втім, покарання не робили хлопчика зліше, навпаки, він виховувався в атмосфері любові і ласки.
Саме така добра і правильна атмосфера, яка була створена родичами для Михайлика, і дозволила йому рости доброю і освіченою людиною. Його завжди тягнуло до чогось прекрасного, наприклад, до читання. Зокрема, Михайлик зміг прочитати практично всі книги, які було можливо знайти в його селі. Він знайомився з різними людьми лише для того, щоб мати можливість попросити у них книгу і прочитати її.
Михайло Стельмах, звичайно ж, згадував лише найкраще, що було в його дитинстві. Цілком можна припустити, що насправді все було далеко не так добре, а у Михайлика могли виникати якісь проблеми з близькими людьми і родичами. Втім, навіщо згадувати погане? Воно поступово витісняється з пам’яті, де залишається лише найкраще.
Як мені здається, головний герой цього творіння, хлопчик по імені Михайлик, є гідним прикладом того, як важливе для кожної дитини правильне і гарне сприйняття дорослих і дорослого світу. Щоб кожен з нас, дітей, сприймав дорослих нормально, дорослі повинні вести себе зразково, тим самим подаючи гарний приклад дітям і створюючи в них бажання рости і вдосконалюватися.