Вправа 252 -- 4 клас твір - опис зимової природи м с вашуленко

Я думаю ти должна знать ответ

Багато людей дивляться зверхньо на бідних. Для цих зневажливих людей бути бідним означає, що ви повинні робити дії, які будуть покарані іншими, що зруйнує ваш громадський імідж. Однак можна не погоджуватися з кожним, хто так думає. Голод-це загроза гідності, але визначення загрози – це людина або річ, які можуть заподіяти шкоду або небезпеку. Загроза не завжди повинна завдавати шкоди. У нектарі в ситі Камали Маркандайї Рукмані і Натан стикаються з загрозою гідності, але кулі і Рукмані, хоча її гідність також піддається ризику, рятують себе.

Кулі-головна причина того, що Рукмані і Натану не доводиться вдаватися до жебрацтва в місті або здійснювати інші дії, які можуть змусити їх втратити повагу. Спочатку кулі допомагає їм знайти місце, де раніше працював Муруган. "І все ж я сам візьму вас туди, і якщо ви досягнете успіху, ви можете заплатити мені». 83). . Це кулі погоджується до м. Замість того, щоб бродити навколо, голодний, так довго і не знаючи, де знайти свого сина, пара, нарешті, знаходить надію. Після того, як їхні гроші і речі були вкрадені, Рукмані і Натан повністю залежать від їжі, яку щодня дають знедоленим в храмі. Пізніше в книзі кулі бере їх в кар'єр, де вони можуть працювати за гроші. "Є кам'яний кар'єр", - сказав він. "Недалеко звідси. Руйнівники каменів отримують хорошу заробітну плату » (стор 92). Коли кулі доставляє їх у кар'єр, Рукмані розуміє, що вона заробляє вдвічі більше грошей, ніж заробляла, коли писала листи для людей. Це дозволяє їм заробляти більше грошей, за до яких вони можуть купувати їжу для себе. Кулі, хоча і розумний і трохи хитрий, вдається врятувати їх від голоду. "Сьогодні може бути трохи більше. "Приходьте в гроші, а?"він плакав". Це коли Рукмані збирається купити рисові коржі у чоловіка, у якого вона купує щодня. У книзі Рукмані вказує на всіх друзів кулі, які виглядають вкрай хворими. «При всій своїй грі вони виглядали так, ніби вони ніколи не їли повноцінну їжу в своєму житті, з випнутими ребрами і повними черевцями, схожими на барабани з вітерцем і порожнечею», (стор 82). Рукмані каже, що захоплюється ними, проте більшість людей дивляться на них зверхньо. "Коли він побачив, як ми наближаємося, один з пеонів підійшов до нас. "Жебраки не допускаються" (стор.86). Це твердження показує, що жебраків не вітають біля будинків людей. Вони навіть не дадуть їм їжу або гроші. Хоча Рукмані і Натан не жебраки, якби вони були, з ними б вчинили так. Але за до кулі Рукмані і Натану не потрібно погано поводитися. Однак кулі не єдина, хто допоміг подружжю.

Сама Рукмані-одна з небагатьох, хто підтримує їх під час їх боротьби в місті. Натана і Рукмані грабують, залишаючи їх без грошей. Перш ніж кулі простягає їм руку до показує їм місце, де вони можуть працювати, Рукмані і Натан повинні самі постояти за себе. Вони приїжджають, щоб жити зі своїм сином, але вони дізнаються, що він поїхав багато років тому. Натан хворий, і вони повинні повернутися в своє село, тому що Натан хоче померти в своєму селі. На щастя, Рукмані тут, щоб до Вона не тільки емоційно сильна, але у неї є навички і молодість. Натан на багато років старший за неї; отже, він стане старим і слабким швидше, ніж вона. Коли Натан і Рукмані намагаються з'ясувати, як вони збираються повернутися до свого села, Рукмані каже, що вона може відкрити кіоск, де вона буде сидіти і читати людям. "Одного разу я подумав, що мені потрібно буде читати листи, які є в більшості сіл і, звичайно, також в містах» (стор 90). Рукмані теж розумна, тому що вона знає брати менше, ніж хтось зазвичай стягує за це, щоб вона могла залучити клієнтів. Вона мало заробляє, як читач листів, але заробляє достатньо, щоб щоранку купувати рисові коржі для неї і її чоловіка. Їх голод не змушує людей дивитися на них зверхньо. Насправді, деякі люди, ймовірно, знаходять нову повагу до неї; дівчата, які вміють читати, рідкісні. Це не єдині причини, чому Рукмані допомагає їм розвиватися.

Объяснение:

Записуй те що потрібно

  улица моего детства              (описание местности)              моя родная улица, на которой я живу уже четырнадцать лет, расположена в старой части города. на табличке написано: краснооктябрьская, но ее часто называют по-старому - конторская. труднее всего, наверное, описать то, что видишь каждый день, то, что стало привычным.              я стою в самом начале своей улицы и внимательно смотрю вдоль нее. длинной серой лентой протянулась асфальтированная дорога, вдоль нее по обеим сторонам выстроились молодые, аккуратно подстриженные клены. их яркая зелень радует глаз.              слева привлекает внимание красивое светлое здание, в котором находится "укртелеком". а вот здание справа, где прежде была телефонная станция, кажется мрачным, потому что оно грязно-серого цвета.              высотных домов здесь нет, только вдали, на пересечении с улицей дмитриевской, виднеется часть многоэтажного дома. но зато все здания необычны, не похожи друг на друга. на некоторых есть колонны, лепные детали, ниши. особенно красивы недавно реставрированные дома, они привлекают взгляды прохожих.              транспорта на краснооктябрьской немного, в основном это легковые машины. шумной мою улицу назвать нельзя. на ней часто встречаются двухэтажные дома с двориками, где любят посидеть и поговорить соседи.              мне дорога улица моего детства - улица, по которой я хожу каждый день в школу, а вечерами гуляю с друзьями. она навсегда останется в моем сердце.