Напишіт міні-твір на тему "нащо й ліпший клад , коли в сім'ї лад" (використавши) а)активні і пасивні дієприкметники б)речення з відокремленим дієприкметниковим зворотом в)речення , де присудок вирадений дієприкметником

У світі є речі, дорожчі за гроші. Те, що підіймає настрій, робить нас щасливими. Це благополуччя та лад в сім'ї. Те найсокровенніше, подароване людині Богом. У наші часи не кожен здатен розуміти це. Більшість людей вимірюють щастя у грошах. Це найголовніша проблема населення всього світу. Я вважаю, що речі, знецінені людьми, але які нам справді потрібні, мусять правити людьми. І саме тоді світ стане іншим, таким про який мріють високоморальні люди, розуміючі що не потрібен клад, коли в сім'ї лад.

З дієсловами:1. У житті під ковпаком не просидиш. 2. Не живемо, щоб їсти, а їмо, щоб жити. 3. Нехтувати здоров'ям — нехтувати життям. 3. Сам незчуєшся, як здоров'я позбудешся. 4. Ліків немає тільки від старості і від смерті. 
З прислівниками:1.Крутою дорогою прямуючи , попереду мало побачиш 
2.Знаючи серце змії, Бог позбавив її ніг.
3.Тигра за хвіст не хапай, а вхопивши, не відпускай.
4.Не їсть соловей калину, пропустивши малину.
5.Кравцем, тешучи дерево, не станеш.
6.Обточуючи залізничну рейку, зрештою виточиш голку.
7.Подорожуючи, не пускай коня галопом.

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше. 

У п'ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Історія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину. 

Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі. 

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, у незалежність. 

А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді. 

Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції 1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця в крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров'ю київські гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім'я незалежності!

Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України наші батьки. На початку дев'яностих років нашого століття Україна ніби ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях блакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб усвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці державну символіку незалежної України. 

Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі проблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий, винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не панікувати, а сумлінно робити свою справу.

Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно — тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав.