Твiр роздум "і миті жодної не можна повернути"

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".  

Був прекрасний липневий день. З самого раннього ранку небо ясно; ранкова зоря не горить пожежею: вона розливається лагідним рум'янцем. Сонце - огнисте, що не розпечене, як під час спекотної посухи, що не тьмяно-червоне, як перед бурею, але світле і приветно променисте - мирно спливає під вузькою і довгою хмаркою. Верхній край розтягнутого хмарки засяє змійками; блиск їх подібний блиску кованого срібла ...Біля полудня звичайно з'являється безліч круглих високих хмар. Подібно островам, розкиданим по нескінченно розлилася річці, вони майже не рушають з місця ... Колір небосхилу, легкий, блідо-ліловий, не змінюється на весь день і кругом однаковий; ніде не темніє, що не густіє гроза ... До вечора ці хмари зникають; останні з них, чорнуваті і невизначені, як дим, лягають рожевими клубами навпроти призахідного сонця.Дороги не було: некошений, низькі кущі широко стелилися переді мною, а за ними виднілося пустельне поле. Я став пригадувати, як і куди ходив протягом дня ...Тим часом ніч наближалася і росла. Невелика нічний птах, нечутно і низько мчала на своїх м'яких крилах, майже натрапила на мене і лякливо пірнула в сторону. Уже я насилу розрізняв віддалені предмети; поле неясно біліло навколо.(За повістю І. С. Тургенєва «Бежин луг»)

Новий рік – моє найулюбленіше свято. Напередодні мене завжди охоплює дивне відчуття, наче має статися щось радісне та чарівне. Усюди святкова атмосфера, усі готуються до свята – вибирають красиві ялинки, купують різні фрукти, солодощі, готують подарунки для близьких. Змалечку Новий рік – це наче казка для мене.Ми починаємо готуватися до святкування заздалегідь. Прибираємо у домі, наряджаємо ялинку, прикрашаємо кімнати кульками, гірляндами, красивими іграшками, святковими лампочками, свічками. Мені дуже подобаються новорічні та різдвяні вінки з вітками хвої, яскравими стрічками та фігурками янголів. Раніше я таке бачив лише у зарубіжних фільмах, а зараз ця мода дійшла й до нас.Мама завжди готує для святкового столу щось незвичне, небуденне. Я намагаюся не проспати момент приходу нового року під бій курантів. Після останнього удару на вулиці починається феєрверк, який може тривати годину! Кожного року до нас у гості приходять родичі та друзі. Ми веселимося, проводимо різні конкурси, танцюємо, співаємо. Це завжди дуже цікаво, проте я зазвичай рано засинаю. А вранці одразу біжу до ялинки, щоб подивитися, що мені подарували.Особливо гарно, коли в новорічну ніч стоїть морозна сніжна погода. У вікнах усіх будинків мерехтять різнокольорові вогники. Усі святкують та розважаються. Мабуть, через те, що Новий рік – це загальне свято, відзначати його так захопливо!