Твір на тему "не будь байдужим до чужого горя"

Нічого немає на світі страшніше байдужості. Чого варто твоя громадська позиція , якщо ти заявляєш : «Мені все одно ? ». Отже , тобі байдуже , що переживає близька тобі людина , твій товариш , все одно , якою мовою говорити , в якій державі жити , нецікаво , ким ти станеш у майбутньому. До чого ж це може привести? До того , що ти покинеш свою стареньку матір , що не будеш піклуватися про своїх дітей ? Так, можливо. Але подумай , до чого все це може призвести ? Адже байдужий до всіх людина не викликає дружніх почуттів , не цікавить нікого , не приваблює уваги. Чи готовий ти бути самотнім , викинутим за борт життя ? Мені здається , що для кожної людини важливо , щоб його любили. Однак не кожен розуміє , що для того , щоб отримати , треба віддати. Віддати любов , увагу , співчуття , щоб натомість теж отримати любов і увагу. Не бійтеся дарувати людям свої щирі почуття , адже « як відгукнеться , так і відгукнеться ».
Не будьте байдужими , не дарма ж Бруно Ясенський писав: «Не бійся ворогів - у гіршому випадку вони можуть вбити . Не бійся друзів - у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих - вони і не вб'ють і не зрадять , але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство ».∧∧

Я писал это сочинение под свой край изменеш чучуть вот (я сам писал)

 

                                                                                                                            И я смотрю — я просто очарован!

                                                                                                                            Уже вдали край неба засиял.

                                                                                                                            Так здравствуй,

                                                                                                                             Здравствуй,

                                                                                                                             Утро Приднестровья!

                                                                                                                             Любимая

                                                                                                                             И светлая Земля!        

                                                                                                                                                (Н.В. Иченко)

Я  живу в прекрасном крае --Приднестровье. Само название уже говорит о жемчужине нашего края  -  реке  Днестр. В лучах теплого южного солнца величавый  Тирас несет свои воды. Его высокие берега одеты в зелёные леса. Трудолюбивые люди  разбили множество фруктовых садов. А главной гордостью стали виноградные плантации. Далеко за пределами государства известны вина из чудесного сока.

Каждое время года неповторимо красиво в моем краю. Лето радует зеленым ковром трав и разноцветной россыпью цветов.  Осень раскрашивает всеми цветами радуги листья лесов, садов, и парков. Прогулка за опятами или маслятами дает заряд бодрости и полные легкие кислорода. Зима - осыпает искрящимся инеем ветви деревьев и причудливой формы кусты. Рисует ажурные узоры на окнах. Сковывает льдом реку и сердито трещит морозом. И вот, наконец, девочка-весна уже осторожно заглядывает раскосыми зелеными глазами сквозь узорчато-искристую зимнюю мантию. То зазвенит она веселым смехом капели, то кинет россыпь подснежников на лесную полянку.

Этому краю посвящено очень много стихов, потому что нельзя не любить это благодатное место. Клубящийся над водой туман, дает ощущение жизни над облаками. Кусочек рая -  так называют местные жители эту землю. Закончу я свой рассказ еще одной цитатой из стихотворения нашего земляка- рыбничанина – Николая Васильевича Иченко:

                                          Во мне живёт, цветёт и зреет

                                          Мой добрый край, мой славный край!

Краю мій, люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (панас мирний)  річка синіє, зітхає, сміється (м. рильський) ;   розпарена теплінь віє соняшником, коноплею і яблуками (м. стельмах) .  а душа нашої людини проста, без хитрощів (о. корнійчук) .  хмари пливли за вершини казбека і затьмарювали місяць (в. собко) .  дзвінко й безтурботно перекликалися, співали, щебетали пташки (о. войченко) .  христина повернулась додому стомлена, але щаслива