Зподаних слів утворити вищий та найвищий ступінь: видний, дорогий, ясний, пахучий, гіркий, далекий, низький, слизький, вузький, синій, чистий, охайний.

Видніший, найвидніший
дорожчий, найдорожчий
ясніший, найясніший
пахучіший,найпахучіший
гіркіший, найгіркіший
дальший, найдальший
нижчий, найнижчий
слизькіший, найслизькіший
вузькіший, найвузькіший
синіший, найсиніший
чистіший, найчистіший
охайніший, найохайніший

Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.

Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.

Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради ("Ой не ходи, Грицю") або через розлуку з коханим ("Віють вітри, віють буйні"). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.

На повітряній кульці були дуже гарно намальовані червоні вуста, що усміхалися . 2. На станції, де сходилися залізничні колії, було багато пасажирів . 3. Над містом стояло розпечене сонце, яке швидко доїдало рештки туману .  4. Ми зустрілися з тобою там, де цвіли навесні каштани. 5. Поезія — це чудо із чудес, яке бринить у Всесвіт звуком кожним . 5. На шляху під високим вузлатим шатром дерев, під яким, перегойдуючись, тріпотіло низьке небо, замаячила самотня постать .  6.Я добре пам’ятав, що цього року все мало змінитися. 7. І той лиш пошани достоїн, хто мову шанує свою .  8. Ніхто не знав яке сьогодні свято.