Скласти загадку про зайчика зі словами 'сірий, куций, довгий , білий'

Маленький, сірий звір
Куций хвостик має він.

Химерний сірий звір. Із довгими вухами, маленькими ногами, а коли зима настаэ, цей звір біленьким стаэ. ( заэць )

                                     На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
—    Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички, що прозора наче скло... Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя... Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
—    Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи:
—    Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур'янах густих вона, але в корені міцна...»
Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
—    Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі... Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.

ответ: У червні  садок обдаровує тих хто доглядає за ним - персиками та нектаринами. Липень дарує персики та сливи, серпень та вересень  - яблучки.   А ближче до кінця осені достигають наші улюблені груші.   У жовтні листя з дерев  починає опадати. Вони стоять трохи невеселі, втомлені, але також потребують догляду.   У листопаді та грудні сад стоїть похмурий, мокрий — часто йдуть холодні дощі, іноді зі снігом, птахів залишилося мало. Сад  відпочиває. Заходити до саду зовсім не хочеться, земля мокра, та й робити там нічогоюА от у січні та лютому сонечко вже починає частіше виглядати з-за хмар. Можна гати, що нового в нашому садочку.  У лютому інколи дерева бувають прикрашені неначе білим мереживом, це дуже красиво.  

Наприкінці березня сніг тане, але деревця  наші ще сплять. Пташки голосно щебечуть, немов домовилися їх розбудити.  

У квітні з'являється в садочку зелена травиця,  потім зацвітають, сливи, вишні, а яблуньки  й грушки все чекають. Оце витримка! І тільки в перші травневі дні неначе вибух — наш сад вкривається рожевими квіточками з неповторним ароматом. Святковий настрій саду, звичайно, передається й усій  шкільній громаді.    Гадаю, тепер усім зрозуміло, чому наш садочок радує нас весь рік — тому що ми піклуємося про нього, поливаємо літом у спекотні дні, просапуємо траву  між деревами   і  маємо прекрасну змогу відпочити в саду та поласувати ранніми плодами.

    А сад вдячно  радує усіх своїми солодкими дарунками і дякує за  до вчителів та школярів які знайшли час і бажання  прийти  і попрацювати у садку

Объяснение: