Составить начало те під час війни. до міста підходили вороги. місто запекло боронилося, але втриматися не було надії. з порту, аби не потрапити до ворожих рук, виходили в море останні кораблі. хоч і в морі, звісно, чатували вийшов у море великий пасажирський на борту, либонь, з тисяча малечі - школярів, ще менших і зовсім малих. спочатку було ніби все добре. поруч із стерновим стояв на містку капітан, оглядав у бінокль і море, і небо. море тихе й неподалік рівно погуркував меткий сторожовий катер, що пасажирське судно. на катері - четверо чи п’ятеро моряків. ото і весь екіпаж. проти велетня-«пасажира» сторожове суденце здавалося маленьким, ніби іграшковим. але воно готове було захистити дітей від небезпеки і з моря, і з неба. раптом, вкипівши очима в бінокль, сполотнів капітан. побачив: тиха смарагдова гладь здибилася невисоким бурунцем. його створює, стрімко плинучи попід водою, фашистська торпеда. то жахлива штука! ударить в борт - і піде красень-корабель на - ліворуч руля! - схвильовано й квапливо наказав капітан стерновому. той уже й сам побачив небезпеку і різко рвонув судно ліворуч. ря-тунок тільки в тому, щоб якнайскоріше стати проти торпеди носом. тоді черкнеться вона боком, відрикошетить геть і не зашкодить але ж здоровецький корабель, неповороткий. стерновий ціпить зуби, налягаючи на стерно, але судно повертається ліворуч поволі-поволі ні, не встигне підставити торпеді ніс! . кінець! і враз струшує повітря й котиться понад морем луною страшенний вибух. здригнувся всім металевим тілом, став дибки на вибуховій хвилі красень-корабель. та скоро уляглася хвиля, розвіявся дим. знову, як і раніше, тихе й ласкаве але обіч корабля вже не погуркує сторожове суденце. в останню мить, перед самим кораблем, підставило воно торпеді свій борт, рвонувшись їй навперейми. життя своє підставили матроси (за о. пархоменком

у приморському містечку панувало почуття хаосу і неспокою. море останнім часом все з більшою люттю викидала свої і гребні хвиль на піщаний берег, ніби хотіло прикласти всі свої зусилля до затягнутої боротьби. з кожним днем надії на перемогу перетворювалися у прозорий туман, що лягав на тужливі серця знедолених. у передчутті скорого нападу багато людей вже покинули місто у пошуках прихистку, але   любов до домівки, залишала найвідважніших у місті. та незважаючи на палкі зусилля людей хоч якось покращити   життя, з кожним днем ставало дедалі нестерпним саме перебування в суцільній руїні, було мало провізії і багато зруйнованих шкіл і жилих будівель. шляхи до міста окуповані і єдиний вихід забезпечував морський простір. на вулицях часто можна було зустріти заплаканих дітей, хворих чоловіків і знесилених жінок. маяк біля порту працював у ритм усіх сердець міста, що швидкими поштовхами відстукувало останні хвилини.

я маю багато друзів та приятелів. але сергій серед них є найкращим другом. ми живемо з ним в одному дворі та навчаємося в одному класі. на жаль, за однією партою ми з сергієм не сидимо. вчителі не дозволяють нам цього, щоб ми не не відволікали один одного на уроках.

у мого друга темне волосся, сірі очі. він дещо нижчий від мене зростом та худіший, хоча ми з ним однолітки. проте сергій має міцні руки та, взагалі, не скаржиться на силу та на спортивну форму.

ми дружимо з сергійком вже чотири роки. разом ми граємо у футбол та баскетбол. їздимо на велосипедах на річку та навіть там. також мій друг приходить до мене грати в комп'ютерні ігри, тому що у нього вдома комп'ютера немає. тут наши смаки різняться. сергій любить грати у віртуальні гонки, а мені до вподоби ігри-мандрівки. але це не стає на заваді нашій дружбі.

сергій добрий та веселий хлопець, жвавий та бадьорий. він будь-коли може поліпшити оточуючим його людям настрій своєю посмішкою чи жартами. мій друг також любить розповідати анекдоти та смішні історії.

сергій залишається добрим другом не лише в іграх, але й у біді. через це твір про справжнього друга я вирішив написати саме про сергія, а не про когось іншого. адже саме цей хлопець завжди є мені, і не тільки тоді, коли я прошу. часто сергійко сам бачить, що я сам не можу впоратися з чимось. тоді він сам спішить або дати корисну пораду

місто на камені.

є на поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський.  

цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. але місто по духу завжди залишалося українським.

у створенні неповторного обличчя кам’янця   взяли участь представники різних народів. але найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.  

за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.

кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де мав знаходитися в’язень.   до стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.  

кажуть, що кармелюк втік з фортеці   завдяки цьому    

кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії.  

майже вісім місяців у часи визвольних змагань   кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки.  

так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни.   кам’янець-подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.