Аа ! щоб повірити в добро треба почати творити його твір роздум. всех люблю

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.

І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.

Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.

Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.

Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.

Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.

А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.

Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.

Объяснение: 1. Правильним є твердження

А Займенник - це частина мови, яка називає предмети, ознаки, кількість.

Б У реченні займенник може бути тільки означенням.

В Особові займенники вказують на приналежність предмета першій особі.

Г Неозначені займенники утворюємо від питальних за до часток.

Відповідь: Не знаю.

2. Означальний займенник ужито в реченні

А Весна - бажаний гість, її закликають дівчата піснями- веснянками (О. Воропай).

Б У кожнім слові краси майбутнього шукай (М. Рильський).

В Учітеся, брати мої, думайте, читайте... (Т. Шевченко).

Г Падають тепло і глухо яблука в нашім саду (В. Сосюра).

Відповідь: Б У кожнім слові краси майбутнього шукай (М. Рильський).

3. До одного розряду за значенням належать обидва займенники рядка

А абищо, який Б нічий, їхній В ти, вони

Г котрий, хто-небудь

відповідь: В(ти,вони)

4. Правильно написано всі займенники рядка

А казнащо, деяка, будь-кого, якого-небудь Б який-небудь, де-хто, будь-кого, хтось В будь-що, декого, аби-кому хто-небудь Г який-небудь, якоїсь, хтозна-кому, декому

Відповідь: В =

5. Три займенники вжито в реченні

А Добре того навчати, хто хоче все знати.

В Тяжко тому жить, хто не хоче робить.

В Колена жаба своє болото хвалить.

Г У кого бджоли, у того й мед.

Відповідь: а)добре того навчати, хто хоче все знати.

6. Підкресліть займенники як члени речення. Визначте їхній розряд.

Хто розуму не має, тому й коваль не вкує.

хто (підмет) розряд питально-відносний

тому (додаток) розряд вказівні

Як працювати з книгою

Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлення з нею. Ознайомлення з книгою розпочинається з титульної сторінки, де, звичайно, вказуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації.

До початку роботи з книгою також треба ознайомитися з анотацією, передмовою та вступною статтею, примітками й коментарями, словником важкозрозумілих слів, післямовою, біографічною довідкою про автора, покажчиками, списком літератури, резюме, змістом.

Анотація вміщується на звороті титульної сторінки. Це стисла характеристика змісту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в першу чергу розрахована. Передмови до книг пишуть їх упорядники, редактори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризуються історичні обставини та факти особистого життя автора, що спонукали до написання книги. Подібну до передмови роль відіграє в книзі вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв’язуються в книзі. Її завдання – підготувати читача до ґрунтовного розуміння та засвоєння матеріалу. У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме – стислий висновок, перелік її основних положень.

Объяснение: