Яка людина може бути по-справжньому щасливою?

важко описати що таке щастя взагалі. і також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. але існує багато питань.  чи завжди щастя це гроші? чи завжди щастя це душевна втіха?

я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе   золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. як що до мене, то я - щаслива людина.

  я почуваю себе саме так  коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться,  коли я слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається,  коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю),  коли немаю ніяких сумнівів,  коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійснюються.

серед численних фахових здобутків : -) редактора "текстів" романа кульчинського - десятки інтерв’ю з українськими високопосадовцями, від президентів та прем’єрів до міністрів та керівників державних установ. цим досвідом він поділився на майстер-класі для студентів-журналістів інституту міжнародних відносин національного авіаційного університету. ви не знаєте, як треба брати інтерв'ю? тоді читайте конспект цього майстер-класу.

конспектував:   сергій лук'янчук

інтерв’ю як журналістська технологія

найперше, що потрібно зробити під час підготовки до інтерв’ю – це підібрати людину, яка може його дати. цікаву людину. але є проблема –  цікаві люди давати інтерв’ю не хочуть.

тому треба вгадати момент, коли співрозмовник схильний щось розповідати. і тут можуть бути різні ситуації. варіант перший – стресова ситуація, коли ньюсмейкеру хочеться ітися на проблеми. таким було моє інтерв’ю з  петром димінським.  він - олігарх, колишній власник фк «карпати». від розмов із пресою відмовлявся. але ми вдало вибрали момент, коли вінвклав величезні кошти у політичний проект, котрий не подолав виборчий барєр. вирішили спитати – що він думає про втрачені гроші.  використали момент, коли йому хотілося ітися.  і він погодився, хоча до того вкрай рідко давав 

Громадська діяльність це дійсно робота за покликом душі.вона не є престижною,неоплачуваною або малооплачуваною.дуже часто за неї не отримуєш ніякої подяки і тримається на ентузіастах.не кожен захоче йти стареньким людям чи безхатькам.і не просто ,а піклуватися про них.годувати,одягати,лікувати,надавати коли вона потрі ще прибирання лісів,парків,вулиць міста.як воно тим людям знати,що як тільки вони приберуть на тому ж місці знову насмітять,що їхню роботу не цінують,а то й часто просто не помічають.цією роботою займаються люди,які вірять в людську доброту,безкорисливість і що вони потроху змінюють світ на краще!