Про що думав хлопчик, коли вирішив віддати товаришеві свою річ? запиши товаришів у мене багато — у школі, в нашому й сусідських дворах. але найбільше я дружу з ігорем. ми й живемо в одному будинку, в одному парадному, на одному поверсі, і навчаємось в одному класі, і сидимо за одною партою. всі кажуть, ніби ми й схожі між собою — як брати. і справді: обидва біляві, кирпаті, довгошиї, в обох сірі в цяточку очі, веснянки на носах і щоках. проте в чомусь і не схожі. ігор, наприклад, носить черевики тридцять шостого розміру, а я тільки тридцять четвертого, в нього зріст метр і двадцять дев’ять сантиметрів, у мене — на три сантиметри менше. зате я вмію, як захочу, ворушити вухами, він, однак, скільки не пробував, — не виходить. яка в нас дружба — судіть з такої пригоди. коли похолодало і випав сніг, ігореві, щоб не мерзли руки, купили зелені вовняні рукавички. м’якенькі й теплі-теплісінькі. я теж захотів такі самі. мама купила й мені. одного разу на великій перерві ми кидалися сніжками. як подзвонили на урок, припинили гру, вбігли в клас, глянули, а в нас обох немає по рукавичці. в мене — лівої, в ігоря — правої. наступної перерви майже всім класом шукали. перерили в шкільному дворі геть увесь сніг і не знайшли. — ну, куди вона поділася, — сумував ігор. — тепер вдома будуть — і мене — журився я. після того вже й учителів мало слухали на уроках. усе думали про загублені рукавички і про те, як це пояснити вдома. мені ще нічого. мама, звісно, погнівається, обізве гавою-роззявою, потім пересердиться і знову купить нові рукавички. ще й тато може заступитися. скаже: «з ким такого не буває» бо він минулої зими також загубив десь навіть не одну, а дві свої шкіряні рукавиці. а ось ігореві більше перепаде. в нього і мати сердитіша, і заступитися, мабуть, нікому — його ж батько, певно, ніколи не губив рукавиць. жаль, дуже жаль і «а що, як віддати йому свою рукавичку? — раптом подумав я. — в нього ж права, в мене — ліва. якраз і буде » авжеж, так і зроблю — ві свою. тоді дома не взнають, що він загубив, і не лаятимуть. але ж ігор може й не взяти. знаю його. скаже: «чого це ти мені свою віддаєш? бери краще мою». звичайно, він трохи матиме рацію. коли я його виручу, ігореві буде зовсім добре. а мені? мені — гірше. то хоч одну рукавичку принесу й покажу мамі, менше, може, гніватиметься. а як жодної не матиму, сердитиметься дужче, це ж ясно. ні, якщо вже віддавати ігореві свою рукавичку, то треба, щоб і він про це не так і зробив. наприкінці останнього уроку засунув тихцем рукавичку в ігорів ранець, глибоко, на саме дно. «ото здивується, як знайде! — тішився я. — прийде зі школи додому, повитягає з ранця книжки, пенал, тоді — зирк! — аж у ньому й друга рукавичка спокійненько лежить. «і як вона там мабуть, хтось із хлопців або дівчат навмисне засунув, щоб покепкувати з мене», — подумає і радий-радий буде, що так щасливо все закінчиться». однак вийшло непередбачене, довелося самому дивуватися. коли я вдома викладав на стіл із свого ранця книжки та зошити, то разом з ними витяг і зелену вовняну рукавичку. спершу подумав, що ми з ігорем переплутали ранці. таке вже не раз було, бо вони однакові. щоб цілком переконатися в тому, подивився на зошити. ні, зошити мої. значить, не переплутали. а як же тоді в мій ранець потрапила оця рукавичка? адже я добре пам’ятаю, що засовував її не в свій, а ігорів. стривай, стривай, рукавичка ж із правої руки! тепер усе виявляється, ігор теж хотів мене виручити і засунув у мій ранець свою рукавичку. от комеді хапаю рукавичку і мерщій до ігоря. тільки відчинив свої двері, як відчиняються навпроти і його. я тримаю в руці зелену вовняну рукавичку, і він держить таку

Що краще мене накажуть ніж  цого 
Цим він проявляє справжню дружбу

 Твір про людину і ліс можна скласти так:
   Людина і природа взаємодоповнюють одне одного. Наприклад, ліс дарує нам кисень. Недарма дерева називають легенями лісу. Гуляючи в лісі, людина відчуває єдність з природою, знаходиться у повній гармонії з нею та навколишнім світом. Все у лісі приваблює: височенні дерева, надзвичайної краси рослини (квіти, кущі ), співи пташок.
   Але людина часто нівечить ліс. Кожен з нас, йдучи на природу, повинен пам'ятати, що він у цих місцях - не господар, а лише гість. Тому не слід залишати сміття, мучити дерева надписами, зривати квіточки, спалювати дерева. Від цього ліс страждає та хворіє. Пам'ятаймо про нашу єдність з природою та бережімо її! Слід пам'ятати що все на землі завжди повертається до нас і якщо ми зараз будемо смітити , спалювати ліс то потім наші діти будуть жити в смітті та згарищах.
Отже, в нас є вибір -жити в злагоді з природою або продовжувати робити лісу зле. Кожна людина обере свій але пам'ятайте ліс-це наше життя!

Наша країна по праву вважається однією з найзеленіших держав світу – майже сорок відсотків України займають ліси. Та які ліси! Корабельна сосна і кедр, берези і ялини… Ліс є джерелом сили і могутності українців. Дух народу його вікова історична основа міцно пов’язані з феноменом лісу. Виробництво і побут, первинні витоки культури українського народу «лісове походження». Житло, домашнє начиння, знаряддя праці та бою, їжу та одяг, дитячі колиски та жіночі прикраси – всім цим забезпечував людей ліс. Дійсно, ліс без жодних перебільшень можна назвати «зеленим золотом» України. Ліс дає людині універсальну сировину – деревину, яка має застосування в багатьох галузях промисловості: паливній, хімічній, легкій; дерево традиційно використовується для будівництва в побуті – для виготовлення предметів домашнього вжитку, начиння.

Неможливо переоцінити і екологічне значення лісів: їх називають «легенями» планети, тому що вони – джерело кисню в атмосфері; випаровування, вироблене деревами, зволожує повітря і пом’якшує клімат, тому ліс має важливе кліматичне регулююче значення. Не слід забувати, що ліс служить притулком і місцем проживання для величезної кількості тварин і рослин, а для окремих видів – єдиним придатним середовищем проживання. Ліс також є джерелом інших цінностей. Він служить джерелом технічної (живиця), лікарської (лікарські рослини – шипшина, звіробій, брусниця, валеріана та інші) і харчової (гриби, ягоди) сировини. Ліс також є середовищем життя для величезної кількості її мешканців (ведмідь, лось, лиса, заєць, білка, тхір, куниця, борсук, дятел і т.д.). На жаль, ми є свідками зовсім іншого ставлення до нашого головного національного багатства. Безконтрольний вивіз за кордон найцінніших порід деревини, неприпустимий мала кількість відновлювальних лісогосподарських робіт – все це і багато іншого руйнує лісове господарство країни.

Мій дядько працює лісником. Він дуже любить свою роботу і багато розповідає про дерева, ліс. Дядько завжди говорить, що у лісів теж безліч проблем. По-перше, лісові дерева, як і люди, страждають інфекційними та неінфекційними хворобами, що викликаються паразитуючими організмами і несприятливими умовами середовища; лісу шкодять також і комахи, що харчуються спочатку пошкодженими деревами, а потім переходять на здорові; нерідко лісові пожежі охоплюють величезні території. З цими проблемами можна ефективно боротися: необхідно утримувати ліс у хорошому санітарному стані, в ньому не повинно бути пошкоджених, упалих і гниючих дерев, пнів, гілок, він не повинен затоплюватися та отруюватися екологічно небезпечними забрудненнями навколишнього середовища. Найбільш дієвими заходами щодо захисту лісів від хвороб, шкідників та пожеж зараз можна назвати просте санітарне очищення лісу від сухостою та сміття, та роз’яснювальну роботу серед населення, яка проводиться учнями шкіл і вузів, пов’язаних з екологією та лісовим господарством, і добровольцями.

Наступною проблемою лісів України, як я вважаю, – це катастрофічне зменшення кількості дерев в результаті вирубки. Ліс вирубують для різних цілей: частина – для промислової переробки, частина – на експорт, а частина – для розчищення землі під сільськогосподарські угіддя чи будівництво. Протягом багатьох століть генофонд наших лісів неухильно погіршується: здавна елітні дерева – модрину і сосну – продавали за кордон, кращі осики відправляли на Захід. Зараз вітчизняні лісівники намагаються поліпшити генетичний фонд майбутніх лісів – за елітним насінням споряджаються експедиції в далекі куточки країни, вирощуються спеціальні насіннєві ліси. А крім цих лісівників та простих громадян, небайдужих до рідної природи, наші живі ліси нікого не цікавлять: держава продовжує закривати очі на незаконні вирубки і експорт дерев, підприємства не бажають хоча б зменшити втрати лісу, адже при лісозаготівлях, транспортуванні та обробці дерев, за підрахунками фахівців, втрачається близько половини того, що добувається Це деревина у вигляді гілок, кори, тирси, обрізків, а іноді і цілих дерев малоцінних порід.

.

Ліс продовжує, як і сторіччя тому «віддавати» нам головне багатство – деревину. З дерева, як і раніше, виробляють домашнє начиння (дерев’яний посуд та інше), меблі, канцелярські товари (папір, олівці), музичні інструменти, іграшки. Ліс продовжує давати нам житло. У наш час дерево дуже активно використовується як будівельний матеріал, причому досить дорогий. До того ж, ліс є дахом для безлічі лісових мешканців. Не зберігаючи раціональний процес вирубки лісу, ми ризикуємо втратити ще і його мешканців, тому що вони являють собою не меншу цінність для всіх нас.

Мені здається, не можна навіть найкрасивішими словами описати наші прекрасні ліси. Нам просто потрібно прагнути, щоб красу лісів побачили і наші нащадки, але, бачачи якими темпами вирубуються ліси, мені стає прикро за них. Так давайте збережемо багатство нашої природи – наші дивовижні українські ліси!