Слова цієї частини мови поділяються на особові, означальні, заперечні, а ще можуть бути: а)формотворчими б)порядковими в)словотворчими г)відносними д)кількісними

ЗАЙМЕННИКИ поділяються на особові, означальні, заперечні, а ще можуть бути:а)формотворчими (я - мене, він - його)
б)порядковими (котрий, котрийсь, котрий-небудь,...)
в)словотворчими (хтось, якийсь, ніхто)
г)відносними (то, що, який,..)
д)кількісними (скільки, ніскільки,кілька,...)

Тобілевичі –  це український старовинний шляхетський рід литовсько- білоруського та польського походження.  Представники родини Тобілевичів зробили значний особистий внесок у відродження національної ідентичності нашого народу і культурно-мистецького розвитку національного українського реалістичного професійного театру. Величезний внесок у розвиток театру та театрального мистецтва в Україні  у буремний період ХІХ століття належить величній родині Тобілевичів. Четверо дітей Карпа Тобілевича із шести пізніше  стануть видатними діячами українського театру. Це:

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «Рабо-чая правда», зробило її поетесою — другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу. Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. Героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі. Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення:Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!