:(: (: (твір-опис пам'ятника, в дніпропетровську

Памятник Т. Г. Шевченкна  Комсомольском острові міста Дніпропетровську.

Встановлений в 1959 р.

Самий великий памятник Т. Г. Шевченку в Україні і світі. Висота памятника 8300 мм., вага 55 т. 

Песимістичний варіант розвитку світу. світ зміниться. не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари  пробиваються   сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів.   більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно    буде,   стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. із низу видно лиш дуже високі будинки. вони всі сірі і одинакові. архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати  від токсичного повітря, але так спокійніше. ти повернешся додому, після років розлуки. побачиш свій дім і не впізнаєш уже його.    про те, що це  він, можна   буде здогадатися   лиш через вказівку  джі пі ес. після того, як зайдеш у будинок, то направишся на   мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку,  власне кажучи, в цьому  світі   всі будинки    точнісінько  такі ж.   стук у двері, ти удома.  даремно, що світ  розвалюватиметься    й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.

Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.

Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.

У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:

Там, де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою

Дивом-казкою світанковою...

Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.

А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ,

і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.

Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.

Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.

Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.

Відомий поет писав:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.