2. визнач рядок, у якому подано займенники 2-ї особи однини і мно жини. □ а (за) ним, їх, йому □ б тобі, (з) вами, (на) вас □ в нам, нас, мене □ г мені, мною, нами

Літера б буде правильною тому , що
До другої особи однини належить займенники ти (однина) та ви (множина). Ці займенники вказують на особу чи осіб, до яких звертаються.
Ці займенники  відмінюються за відмінками:

Н.в.     ти                         ви                           
Р.в.     тебе                     вас
Д.в.     тобі                      вам  
З.в.     тебе                     вас                       
О.в.    тобою                  вами                  
М.в.   на тобі                 на вас  

Як відомо, держава – це утворення, створене людьми для врегулювання їхніх інтересів і конфліктів. Згідно загальній ідеї кожна держава складається з представницьких органів, таких як Президент, парламент тощо. Водночас вкрай важливо розуміти, що, у зв’язку з тим, що органи ці є представницькими, є і той, кого вони представляють. Саме народ, частиною якого є і ми, обирає і таким чином формує представницькі органи. Представницькі органи держави представляють народ.

Кожна людина є хоч і невеликою, але все ж частиною держави. Це накладає на кожного представника народу нехай малу, але відповідальність за те, що відбувається в нашій країні. Тому з дитинства необхідно замислюватися про те, як можна було б поліпшити країну і державу, зробити її більш приємним місцем для перебування та життя. Звичайно, далеко не кожен з тих, хто замислюється, зможе привнести і додуматися до чогось дійсно корисного, але, чим більше таких буде, тим більша ймовірність успіху.

Однією з характерних рис сучасного українського суспільства є байдужість до громадських і політичних процесів. Багато людей дистанціюються від суспільства, не хочуть брати участі у вирішенні спільних проблем життя людей і бажають лише сконцентруватися на власному особистому житті, покращуючи лише свої справи. Таку позицію зрозуміти можна, адже сучасне суспільство демократично і не вимагає від кожного обов’язкової участі. Але варто розуміти, що такі люди навряд чи мають моральне право нарікати на недосконалість нашого суспільства і держави. Якщо людина нічого не робить для поліпшення не тільки свого життя, але і для збільшення справедливості, чесності та прозорості в суспільстві і державі, чому вона повинна потім бути незадоволеною різними явищами негативного характеру? Держава та її якість – це ми, бездіяльність кожної окремої людини призводить до того, що держава стає гірше і менш перспективною. Важливий принцип кожного послідовного і відповідального громадянина полягає в тому, що потрібно починати все з себе. Якщо ви хочете жити в більш гарній і приємній країні, шукайте шляхи для того, щоб зробити щось для неї корисне, а не просто скаржіться на те, як погано ми всі живемо.

Держава – це ми. Серед нас занадто багато байдужих людей, які не турбуються про те, що буде з нашою державою не лише через десять років, а й навіть завтра. Цю ситуацію потрібно змінювати, адже, якщо цього не робити, ситуація поступово буде лише погіршуватися і рано чи пізно люди побачать, що разом з деградацією держави деградували і вони самі.

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!