Односкладним э кожне слово рядка: а) хрущ, якiр, мох б) гiсть, ключ, джем в) кущ, алея, список г) зоя, нiч, рось

Г)зоя,ніч,Рось.Вот так вот как то.

Ми вчимо історію більшу частину свого життя. Спочатку школа й університет збагачують наші знання, згодом робимо це самостійно і в залежності від бажання. Але щоразу ми знову і знову повертаємося туди, в далеке минуле нашого народу. Колись Олександр Довженко сказав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Це справді так. Історію потрібно вивчати, тому що це не тільки наше минуле. Це найбільша цінність, наша основа. Як можна дивитися в майбутнє, виховувати нове покоління без усвідомлення свого коріння  самого себе. Адже хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Кожна освічена людина розуміє, що без історії Україна втратить своє значення, свій статус на фоні інших держав. Ніхто із нас не зможе пояснити, чому українці так шанують свою Батьківщину. Наш народ існує тільки завдяки тому, що його впродовж багатьох століть вимолювали, захищали й обороняли. Наперекір усім обставинам нам дали можливість вільно жити, дихати свіжим повітрям і ходити по рідній, Богом даній землі. Я вважаю, що минуле – це своєрідний досвід, який ми переймаємо від батьків, дідів, наставників. Без інформації попередників так ніколи б і не дізналися традицій, звичаїв, культури, форм поведінки. Тож, сьогодні освітяни активно піклуються про вивчення історії України в школах та інших навчальних закладах. Головною метою яких є належне освоєння знань про історичні події, які важливі для кожного з нас. Адже це неодмінно до в розбудові сильної, вільної держави, з гордою назвою Україна.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/chomu-potribno-znati-istoriyu-tvir/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Грудень 1828 року видався морозним, холодним. Пасажири диліжанса, який уже наближався до столиці, тепліше куталися в одяг, нетерпляче постукували підборами черевиків. Тільки двоє юнаків, здавалося, не звертали на холод уваги. Вони з нетерпінням чекали прибуття на станцію, щоб швидше, уже завтра, кинутися у вир життя, здійснити свою заповітну мрію: послужити суспільству, народові, батьківщині. Це був М. Гоголь і його товариш по Ніжинській гімназії вищих наук Данилевський. Хлопцям навіть на думку не спадало, що таких, як вони, до Петербурга прибувало тисячі щодня. Юні мрійники швидко позбувалися у вели кому місті ілюзій і поповнювали штат чиновників. Тільки небагатьом, найталановитішим, найнаполегливішим, найпослідовнішим, вдавалося стати відомим письменником, художником або вченим.

Гоголь не загубився у столиці. Попрацювавши переписувачем паперів, він кидає службу і поринає у літературну діяльність.
Незважаючи на те, що писав Гоголь російською мовою, зображував він здебільшого у своїх творах побут, вірування і звичаї саме українців. Задумавши „Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, майбутній класик двох літератур звертається по до до матері, просить, щоб вона прислала йому описи українських зви чаїв та національних костюмів, народні легенди та перекази, пісні та казки.
Незабаром з'являється перша частина „Вечорів...”. Вона мала великий успіх. Мудрий і хитруватий хуторянин Рудий Панько розповідає веселі і водночас страшні історії. Героями його оповідей ставали сильні, безстрашні й веселі сільські па рубки і красиві й горді дівчата та їхні батьки, можливо, трішечки грубуваті й простакуваті, але добрі й щедрі. Персонажі живуть чесно, красиво, у їхньому світі добро бере верх над злом, любов — над ненавистю, красиве завжди переважує потворне.
Оскільки ранній Гоголь творив у річиші романтизму, то у сюжетах його „Вечорів...” тісно переплітається реальне з фантастичним, поряд з людьми діють казкові містичні сили. Відьми та чорти намагаються впливати на вчинки людей, втручаються в їхні долі, але частіше людина виявляється сильнішою, і нечистій силі доводиться допомагати персонажам перебороти перешкоди на шляху до кохання і щастя.
Взірцем для наслідування для багатьох українських письменників, наприклад П. Куліша, М. Костомарова, Є. Гребінки, М. Старицького, стала повість М. Гоголя „Тарас Бульба”, у якій він відтворив широку картину національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти. Як зазначають дослідники творчості письменника, ця повість — пристрасний гімн батьківщині, це геніальна пісня про любов до рідного народу та ненависть до її ворогів.
Головний герой твору втілює в собі кращі риси українського народу. Тарас — людина великої сили волі, захисник знедолених і пригноблених, він відзначається неабияким природним розумом і фізичною силою. Все життя персонажа пов'язане із Запорозькою Січчю, із товариством, його він повністю присвятив справі захисту вітчизни. Такими самими мріяв бачити й синів. Старший син Тараса, Остап, унаслідував кращі риси батька, його силу, міць, патріотизм. А от молодший, Андрій, вродився людиною романтично налаштованою, його душа більше тяжіла не до битв, а до тихих радощів кохання. Він був сміливий і відчайдушний, але його душа була відкрита й для інших почуттів. Ця особливість його характеру і стала причиною трагедії. Андрій покохав прекрасну полячку. І ця любов суперечила почуттю обов'язку. Юнак стає на шлях зради, та любов не зробила Андрія щасливим, через неї він втратив совість, товаришів, батьків, батьківщину. і врешті-решт за неї поплатився життям, прийнявши смерть від руки батька.
Повість „Тарас Бульба” була улюбленим твором М. Гоголя. Цінним у ній є не тільки відображення волелюбності й патріотизму українських козаків-запорожців, а й показ сильних і слабких сторін національного характеру.
Своєю творчістю геніальний митець прославив свій народ, його самобутню культуру, розкрив перед читачами духовно багатий його внутрішній світ, поривання до вільного й щасливого життя.