Сласит речення зі словом руйнувати -будувати

легко можна руйнувати будинок, а тяжче його збудувати.

у лісостеповій частині сучасної україни знайдено багато римських монет. основні знахідки їх локалізуються у верхньому подністров’ї й на правобережжі середнього дніпра. більшість знахідок – доби правління римських імператорів пія (138 – 161 роки) і марка аврелія (161 – 180 роки).

про заходи, спрямовані на вдосконалення грошового обігу, свідчать також епіграфічні дані, зокрема декрет середини іv ст. до н. е., який зобов’язував здійснювати усі торгівельні розрахунки лише ольвійською монетою (ознайомлення чи не з цим ольвійським декретом вплинуло на рішення українського уряду від 1 серпня 1995 р. про заборону використання на території україни іноземної валюти як засобу платежу).

в останній чверті іv ст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети і почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. на початку ііі ст. до н. е. у зв’язку із загальним погіршенням економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинили, а в часи з обігу було вилучено срібло і спостерігались всі ознаки грошової кризи.

у і – іі ст. н. е. грошовий обіг міста ольвії ґрунтується на

у 1349 році галицька русь увійшла до складу польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років хіv ст. і до 1414 – 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах "загальновживаними грошима", "грошами руської лічби", "гривні львівської доби", "польські гривні".

утвердження терміну "гріш" на українських землях часто пов’язується з польщею та її грошовими засобами. але сама назва "гріш" мала загальноєвропейське походження, а в україні первинно пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошами. назва "гріш" (латинське "grossus" - великий) використовувалось в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду – "періоду гроша" в європейському монетному карбуванні. нові, більші срібні монети – гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям хі – хііі століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці.

першими реальними "грошовими монетами", з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині хіv століттю, були празькі гроші вацлава іі (1300 – 1305 роки) та яна люксембурзького (1310 – 1346 роки). карбованці згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосувались і до місцевої лічби.

заходи, здійснювані за князя вітовта (1392 – 1430 роки) та наступних володарів сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. розповсюдження набувають лічильний литовський рубль, а розмінними номіналами виступають гріш та денарій.

таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу україни хіv – хv століть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.

в 1526

входження значної частини чернігово-сіверщини в 1503 – 1618 роках до складу московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку хvі століття.

грошова реформа, яка відбулась в україні у вересні 1996 року, поставила крапку над "і": національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а розмінні її номінали – копійками.

висновки. гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу.

Кожна людина несе відповідальність навіть за ті вчинки, які вона не зробила. бо якщо вона – частина суспільства, то відповідальність падає також і на неї. від цього нікуди не дітись. хоча це й деякою мірою не зовсім справедливо, однак без цього неможливо досягнути поставлених цілей, вивести спільноту на вищий рівень моральності. ми звикли жити погано і не можемо повірити в те, що наше життя якось можна покращити. нам не вистачає віри, що ми самі маємо владу над нашею долею. то про яку тоді відповідальність можна говорити? ! , що кожен відповідає сам за себе, нам живеться легше. але насправді це не так. кожен відповідає за вчинки, ідеї, принципи суспільства, у якому він живе. з цим можна не погоджуватись, в це можна не вірити, але такі наша невіра ще більш підтверджують мою теорію. людина найбільше боїться трьох речей: старості, смерті і відповідальності. та якщо із першими двома фобіями не можна боротися, то із боязнею відповідальності можна і треба вести боротьбу. інакше така наша безхребетність може призвести до втрати особистості, чого нам усім дуже не хотілося б. працюймо над собою і не забуваймо про те, що ми - лише тінь того, ким ми маємо бути.