Будь ласка іть! потрібен твір на тему "масляна" !

Багато хто вважає, що масниця до віри відношення не має, що це народне свято зустрічі весни. Їй присвячені всі його ритуали - млинці, маскарад, бійки і взяття снігового містечка. Але от у православному церковному календарі читаємо: «26 лютого - 11 березня. Седмиця сирна (масляна) - суцільна ». І біля церковної масниці є своя історія, обряди і свій сенс. Священик отець Володимир розкриває православний календар на даті 11 березня (нов. стиль) і закладає сторінку червоною стрічкою: 
Масляна - це підготовка до семи тижнях Великого посту, до якого віруючі повинні прийти зі світлими думками і чистою душею, - пояснює отець Володимир. 
Церковна масниця схожа на сутінки. Плавно опускається ніч і густіють фарби, повільно - день від дня віруючі обмежують себе в їжі, спілкуванні, неправедних думках і вчинках. І від служби до служби осягають сенс цього обмеження. Робота над собою починається задовго до настання Сирною седмиці 24 лютого. У цей день в храмах читається глава Євангелія, що оповідає про те, як молилися дві людини. 
У цей же день на вечірньо до звичної службі додається піснеспів Великого посту. За покаянної Тижнем про митаря і фарисея слід Тиждень про блудного сина (3 березня) - повість про повернення грішного, але розкаявся людини до Бога. З цієї неділі богослужіння ведуться за Пісної Тріоді, а до піснеспівів додається 136-й псалом - «На ріках вавилонських» 
Третій акт - Вселенська Батьківська субота (9 березня) і Тиждень про Страшний суд (10 березня) - оповідь про початок і кінець людства. У батьківську суботу Церква поминає всіх від віку померлих православних християн. А в неділю настає мясопуст - день прощання з м'ясною їжею, «відпускання» її. Сирна седмиця, що вступає в свої права з понеділка, це, по суті, пісний свято, хоча поки ще дозволені і молоко, і яйця. У церковних стінах Сирна седмиця осінений молитвою святого Єфрема Сирина про дар покаяння. Але за стінами православний люд, включаючи і духовенство, веселиться відчайдушно, ніби прагнучи наїстися, нагулятися перед Великим постом. Так було в 1476 році, коли Іван Грозний гав, як в кулачному бою його з річковики кроплять кров'ю лід Москви-ріки. Так було в 1722 році, коли у Червоних воріт був споруджений гігантський фрегат на його палубі блазнював Петро I, Катерина і придворні в масках вовків, журавлів і драконів. Так залишилося й донині. 
Багато проповідники обрушувалися на масницю. В кінці XVII ст. Патріарх Андріян навіть намагався заборонити «бісівський свято», але не зумів - тільки скоротив з чотирнадцяти до семи днів. А з часом Церква і зовсім змирилася з масницею, і ось, прийняла її до числа своїх звичаїв. 
Останній день Масляної - Прощена неділя. У церкві в цей день згадують вигнання Адама з раю, а в народі прощаються із зимою та ще одним прожитим роком. Гаснуть масничні багаття. Люди відвідували могили предків, а після поспішають на вечерню. Недільна служба почався як завжди: читання Євангелія, золотаве облачення священиків. Але раптом все змінюється. Настає новий тиждень. Тиждень Великого посту. Ця мить відзначений обрядом преоблаченія, коли священики виходять до віруючих в золоті, але у фіолетовому - кольорі нею скорботи і вічності. Службу завершує чин прощення. Батюшки, включаючи і настоятеля храму, виходять на солею (піднесення перед іконостасом) і кланяються земним поклоном, просячи один в одного й у прихожан вибачення - за всі образи, вільні чи невільні, за неуважність, за гріхи ... А парафіяни в свою чергу підходять до священиків, цілують Євангеліє та вимовляють головну формулу цього дня: «Пробачте мене, грішного, А у відповідь:« Бог простить, як я прощаю »- Це дуже важке обряд. Як це раптом - вклонитися комусь в ноги, попросити пробачення? Незвично. Але після на душі робиться легко-легко. Так говорить отець Володимир. У народу на всі свої правила, і що широка масниця для того людині і потрібна, щоб глибше впасти у гріх і повніше покаятися. 

-привіт друже!
-привіт.
-а тичув що у нас в школі буде проходити змагання, на самий традиційний одяг українців?
-звісно що чув. Я думаю прийти у моїй новій футбольці та джинсах.
-ти що? це ж не український одяг! Український одяг це: вишиванки, вінки, шаравари, та багато іншого.
-Так мій одяг теж на україні зроблений...
- так, але він не є українським, ще з давніх давен люди носили гарні убрання, вишиті квітами та візерунками. Мало хто зараз так одягається, тому школа й улаштувала конкурс. 
-добре що я тебе зустрів, а то б виглядав як клоун!
-не забудь підготувати український танец.
-не забуду, але що танцюють українці?
-це веселі пісні, розважливі, жартівливі, вибирай яку хочешь!
-дякую. Добре, я побіг собі вишиванку купляти, ще зустрінемося. Бувай
-бувай!

В історію живопису Ісаак Ілліч Льовітан увійшов перш за все як пейзажист. Льовітан – творець так званого «пейзажу настрою». Художник умів дуже тонко передати різноманітність стану природи, дати відчути всю красу навколишнього світу. На картині «Золота осінь» ми бачимо березовий гай в мідно-золотому осінньому убранні. У глибині лугу втрачається річка, на лівому березі якої стоять стрункі біло-жовті берізки і дві осики з вже майже опалим листям. Вдалині видно червонуваті вітки чагарника. Земля укрита жовтіючою травою. А на лравюм бережу річки – ряд ще зелених верб, які ніби чинять опір осінньому в’яненню. Річкова гладінь здається нерухомою і холодною. На і» і верхні води відбивається: світле небо з білими хмарами. Осінній день, зображенний художником, повний світла. У картині переважають життєрадісні світлі стіни. Майже на лінії горизонту помітні контури далеких будов, лісу, полів, що її шсівають озиминою. Пейзаж «Золота осінь» зображає иайліричнішу з пір року. «Смутна пора і чарівність. Приємна мені твоя: прощальна краса», – так сказав про золоту і тінь Олександр Сергійович Пушкін. Напевно, саме ці терміни повторював про себе Ісаак Льовітан, пра.цюючи над своїми знаменитими пейзажами. Художник іноумів осінь перш за все як свято фарб, як прощання з літом. Пейзаж цей не шівіває сумних думок лро майбутня) довгу зиму. Адже в природі все однаково удово, і кожна з пір року має свою неповторну красу. Дивлячись на картину «Золота осінь», глядач мимоволі проникається глибоим відчуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини висоти насолоди прекрасним.