Переказ або твір в художньому стилі про свій родові 1.про мати 2.про батька 3.про дідуся 4про бабусю

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)

серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, тарас шевченко по праву займає почесне місце.

за півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. у цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ тараса григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.

тарас шевченко — це не минуле, тарас шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з україною.

Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувались вишитим фартухом і вилазили на лежанку. крізь просоння чув їх лагідну приповіту, ось і зійшов святець, аж віко підпер. невдовзі досвяткове помешкання освітлювалось живими зайчиками. піч гоготіла, коли полум' я лизало своїм язиком челюсті. доки варилося снідання мати містила тісто. неньчинні обіруччя раз по раз занурювались в діжу от чого ослінчик аж двигтів. тісто вимішувалось, крутішало. коли воно ставало в' язким як гума, і вже важко було працювати руками, мати припиняли роботу. -вставайте, хлопці. - наказувала нам. - поїсте і розходьтесь, бо буду хліб вимішувати. поснідавши, тато йшов на роботу, а я біг у кінець городу, щоб зірвати капустяних листків. на ліжкові уже лежав рушник. мати була вся в роботі. легкими рухами її руки витягувати опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й перекидували з однієї долоні в другу, формували наче фоми сонця хлібину. злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник, та так вправно, що я не встигав надивитись. доки мені мати викочували найменшу паляничку, я біг за лопатою і приставляв її до печі, розіславши капустяний листок поверх ясиневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хліб ну. іскорками розжареної сажі здригався жар. зробивши, декілька проштриків виделкою мати шугнули лопату з хлібиною, а потім другу, третю до печі. а поки я бігав по дворі, мати виставила холонути усі хлібини, і я не міг нанюхатись цього запаху, запаху теплого хліба.