Твір на тему "людина-коваль свого щастя."

у нашому світі,де   соціальна і матеріальна нерівність тільки росте ,де люди гублять   і руйнують свій духовний світ ,ві перевагу брудному багатству,де багаті пригнічують   незаможних,завжди знаходяться люди,які   уславляють найкращі риси   людства-духовність,шляхетність,честь,чесність,розум,милосердя,любов.

  щоб досягти всього цього,треба жити своїм розумом і честю,діяти згідно зі своєю совістю,не вимикаючи її ,поводитись за законами чесності.образ праведної людини не дається ні від кого,і маємо дбати про те ,щоб,досягаючи матеріального статку ,ми зберегли свою людяність,залишалися людьми,здатними підставити своє плече іншим,тоді здобудемо своєю плідною працею -своє щастя!  

Подснежники прекрасны, но только в природе, ведь сорванные цветы «живут» всего несколько дней. ... Откажитесь от этого маленького удовольствия тем самым сохранить живую природу! Чтобы и у наших потомков была возможность увидеть это чудо природы в живую, а не только узнать о нем из сказок и легенд.(на русском)

Проліски прекрасні, але тільки в природі, адже зірвані квіти «живуть» всього кілька днів. ... Відмовтеся від цього маленького задоволення, допомагаючи тим самим зберегти живу природу! Щоб і у наших нащадків була можливість побачити це диво природи в живу, а не тільки дізнатися про нього з казок і легенд.(На українському)

Як чудово на прогулянці в зимовому лісі!

Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.

Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.

Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.

Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.

У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.

Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.

Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.