Директорові Львівської середньої школи №16 Филипенку М. І. Сухомлинського Миколу Олександровича, який проживає за адресою: м. Львів, вул. Смачна, 5, кв. 15 Заява зарахувати мою доньку, Сухомлинську Віторію, до 10 класу вашого закладу. До заяви додаю: копію свідоцтва про народження; довідку про стан здоров'я дитини. 21.04.2016 (Підпис)
Tatgri
31.03.2022
Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх історія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примножувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені пощастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревського «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Десна», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять інформацію про історію і культуру інших народів, порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли виявляється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не цікавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький: Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.