Іть , я не розумію як це робити : знайдіть і запишіть фонетичною транскрипцією два слова , у кожному з яких кількість звуків і букв різна. ось речення де треба знайти ці слова : ой піду я в чисте поле, там дівчина просо поле. пам'ятаю , вишні доспівали , наливаючись сонцем в саду. друзі тихо доспівали свою пісню. журавлиний в набі ключ відімкнув весну, як ключ. дайте відповідь , наперед дякую

Пам'ятаю - [памйатайу] - 7 букв, 9 звуків
Свою - [свойу] - 4 букви, 5 звуків

Було це одного разу, в країні Української мови. Було в тій країні багато-багато мешканців. Про них знаю усі дітлахи.
У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця.
Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?".
Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань.
Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти.
А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим.
Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам.
P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)

Одного разу Олена вирішила відвідати місцевий ресторан, і випадково зустріла свого колишнього однокласника з яким ще товаришувала у школі.

— Привіт, Петро! Як довго ми не бачились!

— Доброго дня, Олено. Дуже несподівано тебе тут зустріти.

— Ми так давно не зустрічались. Може приєднаєшься до мене? Поспілкуємося, зіставиш мені компанію.

—Звісно, я не проти. Цілих 10 років не бачилися!

— А куди ж ти пропав на такий довгий час?

— Я багато мандрував по різним країнам, намагався десь влаштуватися, аби підзаробити. Але, все-таки вирішив повернутися додому, бо тут наймиліше.

— В яких країнах побував?

— По всій Європі. Знаєш, це була моя справжня мрія ще з дитинства. Я дуже радий, що мені вдалося це втілити. А в тебе як з кар'єрою?

— У мене все чудово. Як я і хотіла, тепер власниця готелю у центрі міста. Звісно, цього було нелегко досягти, але в мене все вдалося.

— А сім'ю свою маєш?

— Так. П'ять років тому вийшла заміж за іноземця з Італії. І вже у нас є донечка, якій тиждень тому виповнилося чотири рочки. А в тебе як?

— У мене, теж, є сім'я. Три роки тому одружився, маю двійнят - хлопчик та дівчинка.

— Знаєш, стільки часу минуло. Як гадаєш, може організувати зустріч однокласників? Я так сумую за ними.

— Це чудова ідея. Я вважаю, що ми можемо все влаштувати.

— Може зустрінемось завтра, я знайду зв'язок з іншими, а далі все обговоримо.

— Добре. Я дуже радий, що тебе зустрів, чудового тобі дня!

— Я теж, і тобі. До зустрічі!