Твір на тему: "яке багатство важливіше для людини й потрібніше їй: духовне чи матеріальне"

Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?

Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.

На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.

Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.

Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.

Хемінгуей сказав :" Кожний , хто ходить по землі , має свої обов'язки в житті".  Я гадаю, що цей вислів дуже точно висвітлює думку про те, що кожна людина без винятку має і повинна виконувати свої обов'язки. Щодо вільної людини...  І справді , вільна людина , що має права та обов'язки відчуває себе повноцінною людиною. Намагається дотримуватися і виконувати їх.  А Пол Хофман сказав: " У величних людей  - величні обов'язки..."Що і є доказом того, що людина вільна прагне до самоудосконалення. І вільна людина намагається вести "вільній" б життя у  правовій державі. 

1) Сонце зовсім сіло, вечірня зоря погасла. 2) Не русалонька блукає, то дівчина ходить. 3) Будеш слугою народу, не забудуть тебе зроду. 4) Пройшла зима, весна настала. 5) Прийде осінь у засіках, буде хліб золотий. 6) Правди не приховаєш мудруй, не мудруй. 7) Бачу здалеку хвиля іскриста, грає вільно на синьому морі. 8) Бережися, гордий і могутній птах, у степ прийшли люди. 9) Весняна сила в душі моїй грає, її не зломили зимові морози міцні, її до землі не прибили тумани важкі, її не розбила і ся перелітная буря весняна (Леся Українка). 10) Не бійся заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля (І.Рильський). 11) Правильне бачення добра і зла – основа справедливості, а виховання перестає бути вихованням коли дитина відчуває що з нею повелися несправедливо, несправедливість породжує образу і обурення, під­лість і лицемірство (В.Сухомлинський).