Скласти діалог між бабусю і онуком які роздивляються родинний альбом із фотокартками

- Бабусю, а що це за книга?
- Це, Петрику, наш родинний фотоальбом.
- Ого, як цікаво! Ану ж, бабусю, давай подивимося його?
- Розгортай.
- Бабусю, а це хто?
- Це, Петрику, твоя мама. Маленька ще була, приблизно твого віку. О, а он твій дідусь у військовій формі.
- Бабусю, а це ти?
- Так, Петрику.
- Ти була такою красунею!..
- А он, онучку, ти.
- Де?
- Той маленький карапуз.
- Я?
- Так, Петрику, це ти.
- Бабусю...давай закриємо той альбом... Не хочу я дивитися на себе малого. Я ж не такий. Я сильний! Я справжній чоловік!
- Гаразд.

  пташечки вивели пташенят. ріс дуб ріс, але прийшов одного разу лісоруб і почав рубати його. звірі спочатку злякалися але потім подумали що треба щось робити бджоляче гніздо впало на лісоруба і бджоли почали йго жалити своїми хвостиками, білки полі кидати жолуді, сірий заєць почав ріті земельку на нього а пташки почали клювати лісоруба. він злякався і побігши в ліс зник у зеленій гущині. альо цім дуб не повернеш. всі стояли біля дуба і думали що рбити . де жити. альо тут маленька білочка поклала жолудь в ямку яку рів зайчик тато . потім маленьке зайченя зарив яму. маленькі пташенята принесли в своїх дзьобиках цілющої водички і плиснули на грядочку . і тут настав диво . з маленького жолудя виріс велечезний дуб. і всі знову жили радісно а дуб охоронявся лісникома на самій високій гілці жила пташина сім"я. дуб - був для всіх рідним домом. восени і взимку, коли листя спадало, зайчик взявши його, аби було не так холодно.

Відповідь:

План тексту

1.«Навіщо оті вірші? Кому здалася ваша поезія?...».

2.«Поезія — звучання душі, адже душа не буває німою!».

3.«Знаєте давньогрецьку легенду про гору Парнас?».

4.« Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце».

5.«Проте не забувайте, що навчитися римувати — ще не означає стати поетом.»

Докладний переказ тексту

Багато людей задає собі питання про роль поезії у нашому житті, адже і думки, і почуття чудово можна висловити прозою.

Їм здається, що краще посидіти за комп’ютером, ніж читати якісь віршики. Просто зайва трата часу. Але невже цим людям ніколи не доводилося відчути радість чи сум від почутих або прочитаних (можливо, мимоволі) кількох рядків поезії.

Поезія — це дивне звучання нашої душі, а душа ніколи не буває німою! Поетичні рядки пробуджують смуток і радість, заспокоюють або викликають біль. Цей неповторний дотик до людської душі неможливо передати словами. Поезія — це дзеркало розмаїтого духовного світу.

Досить згадати давньогрецьку легенду про гору Парнас, на якій щовесни водили танки сестри Аполлона, музи, прекрасні юні богині, покровительки мистецтв. Вони співали, Аполлон підігравав їм, перебираючи струни своєї золотої кіфари.

Кожному, звичайно, відомий вислів «зійти на Парнас». Це означає — бути прекрасним поетом, композитором, дорівнятися талантом до муз та Аполлона.

Одного разу музи так прекрасно співали, що навкруги застигло все, зачароване дивним виконанням. Гора Гелікон від того дива почала швидко рости й доросла до неба. Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударив копитом й загнав гору в землю, а на місці удару забило джерело. З того часу ця чудодійна вода допомагає поетам, додаючи натхнення та наснаги.

Мабуть, кожному хочеться посмакувати водою з цього джерела? Може, хтось пробує віршувати? Це дуже добре. Але потрібно пам’ятати, що навчитися римувати рядки, не означає бути поетом. Не хизуйтеся перед друзями кожним створеним вами рядком, не поспішайте надсилати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі!

Пояснення: