Звукова модель слова мамуся , джміль

Джміль- 4звуків 5букв,
Мамуся- 6звуків
6букв

Мамуся -о-о=о 6б.6зв.3скл. Джмiль -=о= 6б.4зв.1скл.

1.Просте , односкладне , дієслівне ,узагальнено-особове . 
2.Просто , односкладне, дієслівне , означено-особове ( дійсний б) . Складне , двоскладне ,поширене , повне , не ускладнене . Просте , односкладне , іменне , номінативне .
3.Просте , односкладне , дієслівне , означено-особове ( наказовий б)
4.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
5. Просте , односкладне , дієслівне , узагальнено-особове, ускладнене однорідними присудками.( узагальнена особа - він)
6.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
7.Просте , односкладне , дієслівне ,  інфінітивне .( спонукальне речення , що містить в собі заклик) 
8.Просте , односкладне , дієслівне , безособове .( стало шкода - предикатив виражений словом іменникового походження )
9. Просте , односкладне , прислівникове , безособове . 

Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.

Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об'єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману повість не має напруженого та завершеного сюжетного вузла, в ній часто відсутня єдність наскрізної дії, а тому типова форма повісті — це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки. Суттєвою відміною жанру повісті є її потенційна ліричність: Із всіх прозаїчних жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр пов'язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими.

У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття („Маруся”, „Сердешна Оксана” Г. Квітки-Основ'яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов'язана з творчістю Марка Вовчка („Інститутка”), Т. Шевченка („Художник”, „Музикант”). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький („Микола Джеря”), Б. Грінченко („Серед темної ночі”, „Під тихими вербами”), І. Франко („Захар Беркут”), М. Коцюбинський („Fata morgana”), О. Кобилянська („Земля”). У літературі 20—30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового („Санаторійна зона”), В. Підмогильного („Третя революція”), П. Панча („Голубі ешелони”).