Твір на тему у щасті вічного. два рівних крила троянди й виноград. красиве й корисне

У назві теми мого твору, яка вже стала влучним афоризмом, утілена важлива проблема нашої доби.

Ще Леся Українка у своїй безсмертній «Лісовій пісні» поставила важливу проблему боротьби за щасливе, духовно багате життя людини. Устами лісової дівчини Мавки вона звертається до Лукаша: «Не зневажай душі своєї цвіту…» Людино, яка ти? Чи справді прекрасне твоє життя? Чи благородні твої поривання, чи, може, загрузла в болоті буденщини, як Килина? Яке твоє щастя? Над усіма цими питаннями примушує задуматись «Лісова пісня». У приватновласницькому світі, який калічив душу людську, люди не могли бути по-справжньому щасливими. Але Лесина Мавка щиро вірила, що в майбутньому людина повернеться до краси, природи й мистецтва.

Великим митцям узагалі властиве мислення масштабне, як і здатність сприймати й осмислювати свій час одразу, у конкретний момент життя, а не з далекої відстані, коли воно стає історією. Більше того: політ думки таких митців відкривав те, чому свідками ми стаємо сьогодні. От і Олександр Довженко також вірив, що «людина ще повернеться на вранішню росу», він підкреслював, що щастя людини й у тому, щоб навчитись «бачити зорі…в калюжах».

Свого часу, ще наприкінці 50-х років XX століття, на сторінках газети «Комсомольська правда» розгорілась гостра дискусія про фізиків і ліриків, про роль мистецтва в нашому житті. Збірки М. Рильського «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь» стали гарячим відгуком поета на злободенні питання. Через символічні образи троянд і винограду митець глибоко й поетично розкрив радість повнокровного буття людини, мудро показуючи, у чому полягає смисл, глибина її щастя:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград — красиве і корисне.

Суперечки ці не затихають і сьогодні — на початку XXI століття. Часто виходять поза суто філософські сфери, стають темою бурхливих і пристрасних публічних обговорень. Напевно, не треба розшифровувати, що «фізики» — за раціоналістичне ставлення до життя, а «лірики» відстоюють необхідність діяти за велінням серця. І дійсно, слід замислитися про етичну стратегію людини нашого часу: чим озброюватися в умовах морального вибору — емоціями чи розумом?

Звичайно, кожному доводилося чути таку характеристику: «Він людина серця». Так хотіли сказати про когось, хто у своїх вчинках керується почуттями. Коли ж говорять: «Він людина розуму», мається на увазі схильність діяти, керуючись логікою. Так кому ж віддати перевагу — тому, хто відчуває, чи тому, хто міркує?

Певної відповіді чекати не доводиться. Симпатії одних завжди будуть на боці «раціоналістів», симпатії інших — на боці «емоціоналістів». Та, відповідаючи так, кожен, сам того не помічаючи, підключається до суперечок, що філософи ведуть з прадавніх часів: чим слід керуватися в життєвих ситуаціях — розумом чи почуттями.

Звичайно, прихильникам раціоналізму зараз перемагати легше, тому що головним аргументом у суперечці вони висувають намріяну ними відповідність часу. Сучасна людина, міркують вони, зуміла підпорядкувати собі час, простір, енергію, підпорядкувати обачливо, тверезо, раціонально. І щоб не відстати від століття розуму, знання, потрібно самому бути раціональним. Але, з іншого боку, коли у важкій ситуації все довго зважуєш, часто взагалі не отримуєш жодного рішення, і нарешті можна втратити потяг до щастя в цьому розумінні, бо як казав Р. Ролан, коли в житті вже немає іншої мети, як себелюбне щастя, життя стає безцільним. Насолоджуватися своїм щастям — велике благо, але ж мати можливість ділитися ним — ще більше. Відчуття щастя зростає від того, що людина розділяє його з іншими. У такому випадку вона сама збагачується тією користю, тим добром, яке приносить, розділяє радість, доставлену нею самою.

Дивно, невже впродовж багатьох років люди не змогли дійти очевидного — потрібен союз серця і голови, розуму і душі. Напевно, майже всі приходять до такого висновку: не можна протиставляти розум емоціям, голову серцю. Але це теоретично. А в житті? У кожному конкретному випадку? Чи так це ясно і просто? Хіба не трапляється так, що люди були сповнені благих намірів, бажали добра, а добро обернулося злом для того, про кого дбали, і для того, хто дбав?

Як би то не було, не слід забувати, що щастя людське — не тільки життя без проблем і печалей, коли гармонійно поєднані можливості й бажання, корисне й прекрасне, щастя — це стан душі.

культура. ми часто чуємо та вимовляємо це слово, але не завжди чітко розуміємо його значення. культура включає в себе багато складових. це і поведінка, і ставлення до оточуючих і власна обізнаність…

то чи можна вважати культурною сучасну людину? на мою думку, зовсім не кожен з нас взагалі розуміє значення цього слова. часто доводиться спостерігати за підлітками, які можуть дозволити собі нецензурно висловлюватися,  сміятися та голосно розмовляти у громадському транспорті чи в інших місцях громадського користування. хіба ж можна їх вважати культурними? вони взагалі не виконують найелементарніших норм поведінки. те ж саме можна сказати про тих, хто смітить на вулицях, грубить старшим, не поступається місцем у транспорті… це все, як не дивно, культура. культура поведінки, без якої неможливо стати самодостатньою та цілісною особистістю.

буває й інакше. нібито вихована і культурна людина. з усіма ввічлива, і бабусі місцем поступиться, і з сусідкою привітається, а вдома… вдома родина страждає від поведінки цієї людини. вона може нагрубити, образити близьких ні за що, зіпсувати всім настрій з самого ранку і спокійно йти на навчання чи на роботу. найчастіше так поводяться саме підлітки, але буває, що і дорослі вдома не вважають за потрібне стримуватися. таких людей, звичайно, не назвеш культурними, адже їхня невихованість і безкультурність появляється з найближчими і найдорожчими людьми.

  то яка ж роль культури в житті людини? на мою думку, величезна. можна бути освіченою людиною та багато знати, та якщо ти не будеш вміти спілкуватися, не знатимеш елементарних правил культури поведінки, то навряд чи зможеш чогось досягти. звичайно, зустрічають по одягу, але подальше спілкування можливе лише тоді, коли людина має певні навички, і культура в цьому дуже є.

у більш загальному, широкому значенні слово «культура» означає культурні надбання нашого народу. але, на мою думку, ці значення нероздільні. адже людина, яка не дотримується культури поведінки навряд чи оцінить будь-які культурні надбання. все велике починається з малого, і саме з кожного з нас починається культура нації. а сьогодні ознаки цієї «культури» можна побачити майже скрізь. на скількох історичних пам`ятках, будь це пам`ятники, палаци чи просто будівлі, які належать до національного надбання українців, залишили свої «відбитки» наші сучасники? це і різноманітні написи різного змісту (по типу «тут був вася»), і графічні зображення, яким тут явно не місце…   

  Пропоную скласти такий діалог про здоровий б життя:
- Доброго дня, Антоне! Як справи?
- Привіт, Артеме. Та я ось трошки прихворів.
- Знову?
- Так, це вже втретє за цю осінь!
- Нічого собі. А ти не думав про те, що це через те, що ти не ведеш здоровий б життя?
- А хіба таке може бути?
- Звичайно. Я бачив, що ти палиш. Це неподобство! Імунітет знижується та ти починаєш хворіти.
- Можливо. А може ти можеш щось порадити?
- Треба більше бувати на свіжому повітрі, менше сидіти за комп'ютером, я знаю, що ти любиш гратися в ігри.
- Так, це правда.
- Тоді тобі потрібно більше рухатися, робити зарядку зранку.
- Дякую тобі, обов'язково прислухаюсь до твоїх порад! Бувай!
- Одужуй, бувай!