Твір опис природа рідного краю (київ)

Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.

До нас у клас прийшла дівчинка. Вона була новенька. Староста підійшла до неї.

- Привіт. Мене звати Олеся. Я староста класу. А як ти називаєшся?

- Я Софія.

- Чудове ім’я. Ти будеш першою Софією у нашому класі.

- Добре.

- Ти не соромся, не треба почуватися не у своїй тарілці. Наш клас дуже дружній, учні не розбивають глеків. Тобі буде цікаво з нами. Звідки ти приїхала?

- Із міста Мукачево, що на Закарпатті. Учні класу, де я навчалась, показували відмінні результати. За словом у кишеню не лізли.

- Ми теж не ликом шиті. На олімпіадах показуємо товар лицем. Дівчата наші розумні та цікаві співрозмовниці. Здається, у них добре підвішені язики. Впевнена, що тобі сподобається у нашому класі. 

- Я сподіваюся. Це було б чудово!

- До оечі, а ти знаєш що у нас канікули

- Дійсно? Ура!Ура!Ура!

Олеся і Софія Дуже довго ще раділи , а коли закінчилась вел.перерва, дівчатка пішли на уроки. І чернез тиждень у них були канікули - найкраща пора учнів, коли вони можуть відпочити і порадіти!

До нас у клас прийшла дівчинка. Вона була новенька. Староста підійшла до неї.

- Привіт. Мене звати Олеся. Я староста класу. А як ти називаєшся?

- Я Софія.

- Чудове ім’я. Ти будеш першою Софією у нашому класі.

- Добре.

- Ти не соромся, не треба почуватися не у своїй тарілці. Наш клас дуже дружній, учні не розбивають глеків. Тобі буде цікаво з нами. Звідки ти приїхала?

- Із міста Мукачево, що на Закарпатті. Учні класу, де я навчалась, показували відмінні результати. За словом у кишеню не лізли.

- Ми теж не ликом шиті. На олімпіадах показуємо товар лицем. Дівчата наші розумні та цікаві співрозмовниці. Здається, у них добре підвішені язики. Впевнена, що тобі сподобається у нашому класі. 

- Я сподіваюся. Це було б чудово!

- До оечі, а ти знаєш що у нас канікули

- Дійсно? Ура!Ура!Ура!

Олеся і Софія Дуже довго ще раділи , а коли закінчилась вел.перерва, дівчатка пішли на уроки. І чернез тиждень у них були канікули - найкраща пора учнів, коли вони можуть відпочити і порадіти!