Визначте кількість частин та вид зв’язку у кожному реченні. 1) вулиця - як довга казка, яку можна оповідати без кінця 2) тільки де-не-де ще проглядала дубова прозелень, а то все ряхтіло воском і золотом, червоно горіли явори упереміш із ліловими хмарками дикого хмелю, край дороги синіли чагарі достиглого терну.

Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини олександра мурашка під назвою «дівчина в червоному капелюсі». вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. а контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.

вже пізніше мені довелося узнати, що олександр мурашко – видатний український митець кінця xix – початку xx століття. він народився в києві, дитинство його пройшло на чернігівщині, а творчістю мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. картину «дівчина у червоному капелюсі» мурашко написав у парижі.

Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. самопал обережно притулив до стовбура. поки малий вигулював коня, омелько розпакував торбу. лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок. не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. круто посолив. проказав молитву і почав вимішувати тісто. коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. омелько так старався, що аж ів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску. малий тим часом напоїв буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.  козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. і ось казанок облизують прозорі язики полум’я. коли завирував окріп, омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору. омелько зняв казанок із вогню. повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. стали з малим, проникливо прочитали “отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. ще й по тарані роздерли. поки омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. засипав піском вогнище, що ще тліло. осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал. напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. та зернята ті рухались. омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. озирнувшись, спостеріг, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися. козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до куща. до гілочки ж приладнав стрілу. зладнавши “самостріл”, омелько швидко повів коня. невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. то омелькова стріла в когось влучила.  ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! тому утікати час і пора!   пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (за ю.логвином; 395 сл.)