Відреагуйте речення відповідно до норм літературної мови: 1. прошу вашого дозволу прийняти мене на роботу. 2. прошу надати мені житло для проживання в гуртожитку. 3. прошу вашого дозволу на переведення мене на другий курсуніверситету. 4. прошу вашого дозволу по перенесенню моєї сесії. 5. прошу дозволу на відпустку у зв'язку з хворобою. , прошу!

прошу вас прийняти мене на роботу

прошу надати мені житло в гуртожитку

прошу вас перевести мене на другий курс університету

прошу вас про перенесення моєї сесії

прошу надати відпустку у звязку з хворобою

прошу вашого дозволу на прийняття до роботи

 

прошу надати мені житло в гуртожитку

 

прошу вашого дозволу на переведення на другий курс

 

прошу вашого дозволу на перенесення  сесії.

прошу  дозволу на відпустку через хворобу

 

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. а її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.  батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.  усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.  і до сьогодні зберігаються ці родинні традиції. сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.  раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей один одному, любити одне одного. зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.  такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. про це так гарно написав андрій малишко:   та де б не ходив я в далекій дорозі,  в чужім чи у ріднім краю,  я згадую вогник у тихій тривозі  і рідну хатину свою.  бо дивляться в далеч засмучені очі,  хоч тінь там моя промайне.  бо світиться вогник у темнії ночі,  мов кличе додому мене!  

  осінь. вона тихо і непомітно піді йшла до нашого парку. ми зразу відчули її прохолодний подих. дерева стоять в тривожні задумі. ось кремезні дуби , мов вартові. осінь не торкнула їх своїм пензлем, але листя дуба якось по-особливому дзвенить, як бляшане. на березах ледь пожовкли листочки. лиш ялини стоять пишні та зелені. ми підійшли до нашої річечки. вода в ній темна. а по її холодному плесу, мов золоті кораблики, пливуть кленові листочки. над річкою схилилась горобина. жовті листочки весело тріпотіли на вітрі, а кетяги ягід ще жовті, бо не було морозу, від якого вони червоніють. прощаємось з красою осіннього парку. повертаємось до школи, під ногами шарудить килимок першого опалого листя. хороше, урочисто, і трішечки казково.