Іть написати твори! 1. краса світу і людської душі( за новелами о.генрі) 2. куди зникає дитинство? ( за новелами г.уеллса "чарівна крамниця") 3.коли бог безсилий людині? ( за новелою р.акутагави "павутинка") всім буду дуже вдячна!

Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.
Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.
Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей. 
Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.
Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями. 

Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої миті просвітлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності. 

Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній  листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій,  він створив шедевр душею і серцем  –  магічний останній листок ціною в життя. 

Все, що до "...козаки своїми..." Це дієприслівникові звороти і підкреслюються пунктиром з крапкою, тому я почну з головного речення ..,Козаки(__,ім.) своїми(~~~, займн) подвигими( _ _, ім.) викликали(===, дієсл.) мимоволі(_._., присл.) сучасників(_ _, ім.) почуття(_ _, ім) подиву(_ _, ім.) і( спол.) несамохідь(_._.) змушували(===,дієсл.) інших(_ _, займн.) прославляти(===,дієсл.) козацьку(~~~, прикм.) відвагу(_._., ім.) та(спол.) всі козацькі(~~~, прикм.) діяння(_ _, ім.). Речення: розповідне, неокличне, повне, двоскладне, поширене, просте , ускладнене дієприслівниковими звротами та однорідними присудками.[вроді б так]

На серці стихають негоди, на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями.

Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.  

І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці.

Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, заглядав у вікна.

Дідова оселя снігом прикрита; мороз малі віконця позамуровував; двері замело, забило.

Там люди сновигають; там чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами; там молодиці сваряться через тин.

Дощу не було, — тільки десь сонце заховалося, небо сірими хмарами обмазалось.  

Кругом неї обсипано було квітками, натрушено травою; повна фартушина того польового добра розстилалась на колінах.

Одначе робота ця забрала не всі її думки: дівчина стиха співала.

Після того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його.

З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата.  

Незабаром прийшов приказ розходитись: бариня з дороги спочивати хочуть!

Позносили й супротивні хатки, насадили перед двором високих та тонких тополь.

Ціле чорне подвір'я каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у трилисника, або в джгута; у стайні хрумають коні смачне степове  сіно.

Під ногами страховища двигтіла земля, дикі заводи реву розлягались по околиці.

Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову; тут молода молодиця з дитиною на руках голосить на весь майдан.

От і старі діди посхиляли голови; от брати розмовляють, понурившись.

Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка; патьоки збігали додолу.

Максим постарів; постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла.

Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші; бажала й Явдоха того самого.

(П.Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні).