3.відбувається чергування приголосних «к - ч - ц» під час утворення прикметників за суфікса «-ськ-» у всіх словах рядка: а) дрогобич, герцог, латиш б) тюрк, овруч, вінниця в) дивак, кременчук, новоселиця г) ткач, баск, париж

Вариант А
похожее писал)

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.

                                            Верба

Ледь-ледь визирає лагідне сонечко з-поміж верболозів. На річці вже видно блакитні картини нового дня. У річку опускає свої китиці верба. Як називають вербу, яка вже зацвітає? Проміння сонячного дня. Саме така назва передає почуття цього дивовижного дерева. Існує прислівя: " Без верби і калини нема Батьківщини" . Це саме так, адже верба є народним символом України. Про неї складають вірші, пишуть оповідання. Хочуть передати цю ніжну, витомчену красу. Сонячний день поволі спадає. А одинока верба справляє свої золоті коси. Ранок, і все починається знову...