Придумать сочинение твір на тему для чого людина працює.

Хтось з французьких класиків сказав, що праця — це задоволення. Брюсов називає її радістю. Марксисти стверджують, що саме праця створила людину. "Трудовые будни — праздники для нас", — співалося в одній радянській пісні. За всіх часів трудівник був шанованим членом суспільства, а ледаря, ледацюгу воно гудило. Релігія стверджує догму про працю "у поті чола свого". Але ніхто привселюдно не говорив, що людина трудиться заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. Розуміли це, я вважаю, усі, але вголос якось не прийнято було про це говорити, вважалося ледве не соромітним. Це, мені здається, помилковий сором. 

Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна. 

Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту. 

Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський. 

І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.     

«Людина — це звучить гордо!», «Будь людиною» — і в повсякденному житті, і в художніх творах багатьох авторів ми часто чуємо ці словосполучення.УЛюдина впродовж усього життя повинна постійно розвиватися. Це необхідно для того, щоб бути корисним суспільству, щоб заслужити пошану старших і друзів. Починається цей розвиток у школі, а перші люди, з яких ми беремо приклад, — це наші вчителі. Немає на світі людини, яка б могла сердитися на природу, що вона її обділила, кожен із нас отримує широкий діапазон задатків. Тому людина може оволодіти будь-якою справою, але тільки визначивши свої схильності до якогось певного заняття, вивчаючи його в школі, можна добитися в житті справжнього успіху, а це вже великий крок до становлення особистості. першу чергу, бути людиною означає вміння жити серед інших людей. Що б ви не робили у своєму житті, завжди необхідно пам’ятати, що ви живете на світі не одні. Вас оточують люди. І потрібно поводитися так, щоб їм було легко і приємно поряд з вами. 

СТЕП    Степе мій, урожайнику! Лежиш ти, повитий красою, шепочеш стиглим колосом! Скільки раз на рік ти міняєш свою оздобу? Навесні ти лежав чорнотілий, клубочився сизим маревом випарів... Напоєний вологою, наснажений сонцем, прийняв ти в лоно своє золотий засів. Потім зарум'янився, зазеленів першими сходами, а згодом обіслав­ся ніжними килимами — ярицвітами. Аж згодом гойдав ти на собі хвилясту, зелену піну злаків, красувався срібним колосом, цвів сереж­ками, клубочився золотим пилом квітування, половів хмарками і за­кипів золотим литвом повнозерного колосу. І ось ми прийшли на твій поклик. Твої недавні весняні сівачі стали женцями.     Яким же ти розкішним і багатим став, степе наш! Весело і любо засівати тебе хлібом, зодягати, прикрашати тебе зелом молодих лісів, напувати твої яри і вибалки срібноводцям ставків і озер. Любо тебе заквітувати голубим льоном, червоними квітами еспарцету, рожеви­ми китичками конюшини... Весело обробляти тебе, бо горнешся ти, красеню, до сівачів, господарів своїх. Для них ти розквітаєш своєю красою, для них плодоносиш