Як я вдосконалюю своє мовлення) дуже треба пліз якшо можна по-скоріше

Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Україн­ська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем ро­зуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.

Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково зай­матись.

Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти лі­тературною мовою.

І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.

Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спіл­кувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше про­блем, де найбільше помилок.

Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інфор­мацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО­

ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовува­ти, одним словом — навчатись.

Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут немож­ливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.

Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобо­в’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».

На Заході Україні, наприклад, ледь священик опускає в ополонку хрест, гуцули опускають у воду мережу зі словами: "Ловлю рибу». Саме цей обряд приносить удачу в рибальстві. А ще, люди вірять, що людина, хрестився в цей день, буде щасливий все життя. 

Ще є така традицыя на Традиція на Водохреща для того, щоб у домі завжди був порядок і спокій, свяченою водою прийнято окропити кожен куточок будинку, випити по ковтку і вмитися нею всім членам сім'ї, а також дати живності, яка є у господарів. Така вода має особливу силу й цілющість. Водохресною водою лікують рани, вона допомагає відвернути будь-яке лихо.


Після Водохрещенського вечора, на ранок відбувається хресний хід "на Йордань". У всіх містах і селах люди поспішають до священної воді, щоб принести в будинок святою водиці. На річці або озері в льоду обов'язково вирубується ополонка у вигляді хреста. Найсміливіші за традицією занурюються з головою - морози нікого не лякають. Адже тільки так можна очиститися від гріхів і хвороб.

У деяких українських містах зберігся традиція на Водохреща звичай після обряду хрещення води опускати в ополонку поліно, щоб водилися голуби та бджоли. 

Тільки-но в повітрі в повіє весною, з-під торішнього листя починають з’являтися маленькі квіточки. Природа навколо ще гола, сіра, клапті брудного снігу лежать навколо, холодні джерельця. А ця рослина вже розгортає свої пелюстки серед мокроти та холоду. Ідеш вулицею, і несподівано в око впадає маленьке свято весни на чиїсь клумбі!Це свято – квіточки крокуси. Їхні ніжні пелюстки ледве видно від землі, стеблинка коротка. Листячко блискуче та вузеньке, наче смужка або голка. Та квіточки напрочуд гарні. Вони бувають бузкового, фіолетового, яскраво-жовтого, оранжевого, білого кольору. Зустрічаються також дуже привабливі смугасті крокуси. Велика квітка, неначе яскравий келих, здіймається з тоненької стеблини. По мірі цвітіння келих квітки розкривається все сильніше. А серединка квітки має життєрадісний жовтий або оранжевий колір.Навіть, якщо крокуси засипле снігом та придавить заморозками, вони все одно стійко переживають негоду. Крокуси тримаються разом, ростуть дуже густо. «Весна йде! Недовго залишилося мерзнути! Не похнюплюйте носа, ми ж витримуємо!» - начебто говорять нам крокуси, визираючи з-під снігу.За давньогрецькою легендою, крокуси виросли з краплин крові. Таким чином бог Меркурій зберіг пам’ять про свого загиблого друга Крокуса. Перші весняні крокуси хочеться зірвати та зробити букет, але слід пам’ятати, що в такому разі наступного року на цьому місці крокуси вже не виростуть.А як пригріє сонечко, крокусів стає більше! У квітні ці квіточки вже рясно покривають лісові галявини, луки та схили гір та створюють справжній весняний килим. Килим з крокусів має легкий аромат свіжості, пробудження природи.