Поставте слова у формі звернення : зіронька-? ; зимонька; матуся; тато; микола сергійович

Сімейний звичай
У нашій сім’ї існує давній звичай: кожна жінка повинна вишити рушник своїм дітям. Я часто милуюся вишиванками, що залишилися від моїх прабабусь.

Для мене мама теж вишивала рушник. А я, затамувавши подих гала за цим дійством. Голка швидко миготіла в матусиних руках. А до різнокольорових ниток, які ненька вміло вплітала у візерунок, додавалися ще й промінчики сонця, що заглядало у вікно, біля якого зазвичай майструвала мама. Край рушничка вона оздоблювала червоними смужками, а посередині зацвітали на полотні дивовижної краси квіти. І обов’язково при цьому линула пісня. Мама говорила, що рушника без пісні не можна вишити.
Мені ставало так спокійно і затишно. Зрозуміла, що разом з рушниками до мене перейдуть у спадок безмежна любов та пам’ять моєї родини.

Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.

Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.

Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.

В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».