Мова символ землі в українській культурі

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/.
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/.
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. Ще в "Літописі Руському" відзначалось, що Руська земля є великою і багатою, щедрою і красивою

«Щастя – це не життя без турбот і печалей, це стан душі». Коли людина щаслива, вона бачить світ по-іншому. Песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна…

Так і на долю України випадали чорні та білі смуги. Її історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. Вузлик за вузликом народжувалася наша держава. Червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. Кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. Чорними ж стали материнські сльози й смерть. Саме вони спонукали боротися за те, щоб не з’являлися сльози болю на очах найрідніших.

Наша біла сорочка – це щире щастя українців, накопичене століттями. Строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу дають нам надію та сили боротися далі. Не здаватися, не зупинятися.

Як би там не було, а ми щасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу зі своєю чудовою мовою. Про милозвучність, красу та неповторність її знають у всьому світі. Ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. Нам є чим пишатися й що розвивати! Ми повинні бути щасливими!

Щастя – це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. Кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!

1.Просте , односкладне , дієслівне ,узагальнено-особове . 
2.Просто , односкладне, дієслівне , означено-особове ( дійсний б) . Складне , двоскладне ,поширене , повне , не ускладнене . Просте , односкладне , іменне , номінативне .
3.Просте , односкладне , дієслівне , означено-особове ( наказовий б)
4.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
5. Просте , односкладне , дієслівне , узагальнено-особове, ускладнене однорідними присудками.( узагальнена особа - він)
6.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
7.Просте , односкладне , дієслівне ,  інфінітивне .( спонукальне речення , що містить в собі заклик) 
8.Просте , односкладне , дієслівне , безособове .( стало шкода - предикатив виражений словом іменникового походження )
9. Просте , односкладне , прислівникове , безособове .