Записати речення, з однорідними членами

1. Однорідні члени речення

А) передають ставлення мовця до висловлюваного;

Б) називають того, до кого звертаються із мовленням;

У) відповідають на одне і ті запитання, відносяться доти слова у реченні.

Скласти (пригадати) і записати речення, ускладнене однорідними членами, підкреслити їхні (напр.: Життя моє навік переплелося з радощами і болями народу. (Д. Луценко.) Моя рука ніколи й нікому ані кривди, ані біди не принесе! (Д. Павличко.) Брехні поміж нас потребу не було б й не якщо. (З. Йовенко.)

2. Між однорідними членами речення ставляться

А) тирі;

Б) комі;

У) комі і тирі.

Скласти (пригадати) і записати речення із однорідними членами, не поєднаними сполучниками (напр.: Треба нам людей хоробрих, сміливих, гордих, палких. (І. Франко.) Перевертнями, перекинчиками, яничарами, манкуртами називають зрадників Батьківщини. (А. Лотоцький.) Дзвін шабель, пісня, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води – моя Україна. (У. Сосюра.)

3. Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами речення, после нього переносити

А) кулі;

Б) тирі;

У) двокрапка.

Скласти (пригадати) і записати речення із узагальнюючим словом перед однорідними членами речення (напр.: Особливе значення на Запорізькій Січі малі військові клейноди: прапори, відзнаки старшин, булава тощо. (З підручн.) Природа до всього чуйно, тривожно прислухається й чітко тримає над землею кожний звук: й дівочу пісню, й скрип воза, й клекіт чорногуза, й снування коників. (М. Стельмах.) Талановитість людини виявляється навіть зовні: у ході, в жестах, в інтонації голосу, у виразі обличчя. (П. Загребельний ще.)Усіх він зустрів на своєму шляху: Відьму, Кощія та Бабу-Ягу. (Надія Кир»ян.) З фольклору вийшли усі епоси, як-от: „Іліада» і „Одіссея», наше „Слово про полку Ігоревім», «Нібелунги». (Про. Сизоненко.)

4. Узагальнююче слово виступає

А) завжди головним членом речення;

Б) завжди другорядним членом речення;

У) тім членом речення, що і однорідні члени, до які воно та відноситься.

Скласти (пригадати) і записати речення із узагальнюючим словом после однорідних членів речення, підкреслити в ньому усі члени речення (напр.: Ні робота, ані смерть, ані життя, ані весілля – нічого на світі не обходитися без хліба. (Про. Сизоненко.) На озері синій комиш, тремтливий листок тополини – все якщо таке ж, як раніш. (У. Сосюра.) Мудро, величаво, владно, урочисто – так шумують води лише навесні. (Катерина Степчин-Гнесь.) Красу людську, фізичну вроду і духовне багатство – вісь що несуть людству духовні криниці.(Про. Сизоненко.)

Рано чи пізно кожен з нас замислюється про своє призначення і місце в світі. Іноді це відбувається в юності, а іноді люди проживають життя, не замислюючись, і в старості пожинають плоди безглуздо прожитих років. Мені здається, що думати про своє призначення важливо і потрібно, адже від цього може залежати доля. Пошуки себе і свого місця в світі – завдання непросте, однак, чим раніше людина починає замислюватися про це, тим краще. Місце в світі – це, насамперед, професія. Я вирішила стати вчителем, тому що саме в цій професії я зможу відчувати, що приносять реальну користь. У сучасному світі дітям часто бракує любові, живого людського спілкування, грамотного ради. Нинішні батьки потопають у власних щоденних турботах, і часто їм не до дітей. Я впевнена, що школа може впоратися з цією проблемою. Хороший вчитель – це не тільки викладач певної дисципліни, але ще друг і наставник. Тому так важливо давати дітям тепло й увагу, у першу чергу. Кожна людина прагне до гармонійного життя, нехай навіть несвідомо. Однак гармонію кожен уявляє по-своєму. Я вважаю, що важливо реалізувати себе у всіх сферах життя, тому в майбутньому мені б хотілося створити сім'ю і виховати хороших дітей. Таким чином, питання про пошук свого місця в житті – питання дуже складне, і може знадобитися дуже багато часу, щоб відповісти на нього. При цьому очевидно, що варто замислюватися про такі речі, щоб згодом не довелося каятися в своєму бездіяльності або гірких помилок, скоєних в поспіху. Для себе я вирішила, чого хочу і до чого варто прагнути. Сподіваюся, що обставини будуть складатися сприятливо, і моє життя буде цікавою, насиченою і гармонійною.

—  Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. 
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. 
—  Я маю написати твір про те, ким я хочу стати. 
—  Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама. 
—  Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я. 
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем? 
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я. 
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко. 
—  Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе? 
—  Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра. 
—  І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я. 
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою. 
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама. 
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона. 
—  У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми. 
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона. 
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми. 
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати! 
-  Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала 
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама. 
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!